Священномученик Йосафат Кунцевич — український святий, подвижник Церкви Христової, який зазнав мученицької смерті за єдність усіх християн. Вірні з усього світу почитають цього святого, а за посередництвом його мощей було здійснено численні чуда. З нагоди храмового празника Івано-Франківської духовної семінарії пропонуємо вам пригадати історію життя св. свщмч. Йосафата Кунцевича — покровителя формаційного закладу.
Іван Кунцевич – взірець справжнього християнина ще з юних літ
Народився 1580 року у Володимирі-Волинському – княжому місті й походив з міщанської родини. У Хрещенні дали ім’я Іван. З перших літ юнак виявляв великий нахил до побожності.
Одного разу юний Іван з батьками пішов до храму, де побачив ікону розп’ятого Христа, і почав розпитувати матері, що вона означає. Хлопчина з любов’ю дивився на цю ікону: «У цю мить почув я, – згадував св. Йосафат, – як впала мені в серце палаюча іскра з боку розп’ятого Христа. З того часу я загорівся до Церкви й обряду такою великою любов’ю, що впродовж тридцяти років я ні разу не пропустив церковного правила».
Після цієї події у ньому почали проявлятися риси майбутнього монаха.
Чимало старших осіб, бачачи цю надзвичайну ревність Івана у служінні Богу, самі наверталися та йшли правдивою стежкою до Господа.
Після опанування церковнослов’янської мови, вивчив напам’ять всі церковні богослужіння, наспіви та приписи. У 10 років напам’ять знав всі частини молитовного правила.
Згодом батьки його віддали на науку до купця Якинта Поповича у місті Вільно. Неодноразово він смиренно терпів тілесні знущання від купця, який дорікав йому за ревну молитву.
Проте душа Івана прагнула вищих духовних звершень…
Чернечі чесноти Йосафата Кунцевича як шлях до святості
У 1604 році прийняв чернечий стан, вступивши до майже запустілого Свято-Троїцького монастиря, та взяв ім’я – Йосафат. Чин постригу звершив митрополит Київської Унійної Церкви Іпатій Потій.
Ще на початку Йосафат мав палке бажання відновити василіанське чернецтво й закласти міцний фундамент для його подальшого розвитку, що йому і вдалось через кілька років спільними зусиллями з Митрополитом Велямином Рутським.
Молитва
У його духовне життя ввійшли два основні елементи – молитовні чування та богослужіння, зокрема Свята Літургія. Він постійно усамітнювався на цілий день до каплички св. Луки, де наповнювався знаннями через читання й єднався з Богом у молитві.
Йосафат практикував методи життя Отців Церкви. Протягом дня бив близько 1000 поклонів, а вночі його вуста промовляли молитву «Господи, помилуй».
Покаяння
Вночі він не спав, а зітхав, плакав, бився у груди, що аж Антіну Селяві доводилося дуже не просто бути його співжителем у келії. За його словами, його молитва та кількагодинні чування супроводжувалися голосним стогоном.
Йосафат лежав на ліжку доти, доки не вважав, що всі інші заснули, далі лягав на землю, а потім бичувався із кровопролиттям, простогнуючи «Господи Боже, дай єдність Святій Церкві і навернення нез’єдиненим».
Свої сповіді робив із найглибшою покорою та з великим душевним болем, сповідався дуже часто, інколи кілька разів на день, а також й під час однієї Літургії вже як священник – три, чотири й п’ять разів.
Умертвлення тіла
Ложе його було бідне, з солом’яником і веретою, і то лише для вигляду. Дуже часто спав на твердій підлозі, й ніколи, аж до смерти, не вдягав сорочок, а лише колючі волосяниці. Дротяним залізним поясом підперезував своє тіло, який глибоко його ранив. Часто йшов на цвинтар, під час снігу й морозу, і стоячи босим на камені, щоб молитися.
Чернець використовував бич, якими так ранив своє тіло, що аж краплі крові вкривали підлогу у його келії. Після таких бичувань Йосафат стояв на межі людських можливостей. Лише з послуху до настоятеля монах припинив вести такий строгий спосіб життя.
Піст
П’ять років по своєму вступі до монастиря нічого іншого не пив, окрім води, тому отримав тяжке захворювання шлунка. У їжі – поміркований, часто по кілька днів нічого не їв. Вживав лише прості й пісні страви.
Чистота
Ніхто ніколи не чув з його уст будь-якого непристойного слова, а на обличчі проявлялася дівоча сором’язливість, коли хтось промовляв щось непристойне. Його відношення до осіб протилежної статті було завжди апостольське, пастирське. Йосафат сильно почитав Пречисту Діву Марію як покровительку чистоти і мав до неї гарячу набожність.
Совершенний послух
Вражаючим є той факт, що, попри вияв смирення до архієрея, виявляв покору своєму недостойному настоятелеві Сінчилові, попри його очевидні накази, які були на шкоду монастиря. Лише порада духівника та нівелювання негідними наказами допомогли вирішити конфлікт його сумління.
Дияконське служіння
Дияконом був 3 роки і за цей час йому вдалося сягнути вершин проповідництва. Його пам’ять ще відтоді була дуже гнучка та феноменальна: відразу з першого разу запам’ятовував все почуте та прочитане.
Йосафат – душпастир
На 30 році життя, ставши священником, навернув у лоно Католицької Церкви дуже багато нез’єдинених. За це його назвали «душехватом». Його проповіді були прості, водночас глибокі й мудрі. Найважчі богословські істини легко пояснював доступними словами. Йосафат старався, щоб вірні найчастіше приступали до Покаяння та Євхаристії. Цілими днями сповідав чи у храмі, чи на полях й на вулицях. Особливо опікувався тяжкохворими, яких сам годував або перев’язував рани.
Митрополит Веньямин Рутський писав, що католики і нез’єдинені та й усі пошановували в ньому як священнику щось божеське.
Йосафат – ігумен й архімандрит
Як настоятель Свято-Троїцького монастиря сприяв його залюдненню: він активно працював над пошуком покликань молодих юнаків. Згодом керував Битенським монастирем, і засновував інші, дбаючи про розвиток василіянського чернецтва.
Служив братам у найменших потребах. Як казав о. Геннадій Хмельницький, його сучасник, «він перший виконував і найменші, і найсмиренніші монастирські праці, щоб бути своїм новикам у всьому найкращим узором та прикладом чеснот».
Згодом, як архімандрит, домігся гостинності від нез’єдинених під час візиту до Києво-Печерської лаври. Жив та їв як інші, навіть гірше, роздавав вбогим майже всю їжу монастиря.
Йосафат – реформатор Чину Святого Василія Великого
Спільно з Митрополитом Вельямином Рутським провів ґрунтовну реформу чину Святого Василія Великого згідно з традицією Східної Церкви. Основною місією чину за їх ініціативи стала видавничо-друкарська справа та місійна діяльність через проповідування для молоді Євангельської вісті.
Йосафат – архієрей
У 1617 році Митрополит Рутський висвятив його на єпископа-помічника Полоцької архієпархії.
Як архієпископ, з 1618 року, продовжив навертати багатьох до з’єднання. За час керування архієпархією впорядкував єпископські палати, зобов’язав душпастирів щоденно служити Літургії й відвідувати богословські науки, відновив та реставрував багато храмів, сповідав вірних й подавав їм Святе Причастя; йшов на мирний контакт з нез’єдиненими.
Він видав катехизм для священників та малий катехизм для мирян, окрім того, скликав синоди для врегулювання життя архієпархії. Така його діяльність дуже сильно розгнівала нез’єдинених…
Мученицька смерть та посмертна слава святого Йосафата
12 листопада величезний натовп мешканців Вітебська з вигуками та зброєю в руках оточив єпископські палати. Зненацька до палат увірвалось двоє осіб: один з них палицею вдарив Йосафата по голові, а другий – сокирою.
Владика упав зі схрещеними руками на грудях, облитий кров’ю, а розлючений натовп виніс його з приміщення на подвір’я, де над ним знущались. З його уст не лунало жодної скарги та зойку. Коли виявилось, що він ще живий, один розбійник прострілив наскрізь його голову, тоді він віддав духа свого Богові.
Потім тіло волочили по вулицях міста. Винесли його на стрімку гору, наповнили волосяницю камінням і зіпхнули його з висоти у ріку.
Пізніше свідки бачили з неба велику ясність, яка сходила на те місце, де було тіло у воді. Перестрашені злочинці почали втікати, коли тіло почало плисти за ними.
Під голосний плач народу занесли його до церкви св. Михайла. Багато людей, також і вбивці, покаялися і навернулися до Апостольської Церкви.
Сам похорон через різні труднощі та перепони відбувся у Полоцьку, через два роки, аж у січні 1625 року.
Він супроводжувався урочистою процесією, який швидше нагадував коронацію на якогось короля, ніж сумний похоронний обряд: усі були переконані у святості Йосафата.
Канонізація та беатифікація
16 травня 1643 року, Папа Урбан VIII зачислив священномученика Йосафата до числа блаженних, а 29 червня 1867 року, папа Пій ІХ урочистою буллою проголосив Йосафата Кунцевича святим священномучеником. На даний час мощі свщмч. Йосафата зберігаються у Соборі Святого Петра у Ватикані.
Йосафат Кунцевич – приклад для наслідування
Подвиги святого Йосафата Кунцевича можуть стати добрим прикладом для всіх християн, богопосвячених осіб й усього духовенства, адже він став взірцем досконалого монаха, який практикував убозтво, смирення, чистоту совісті й життя, сіяв любов і мир, а також ревно молився. Він блискуче дотримувався і виконував Євангельські ради – добровільну убогість, досмертну чистоту та совершенний послух – саме цих чеснот слід дотримуватися християнину, щоб крокувати шляхом святості.
Як архієпископ, він домігся зміцнення всієї Полоцької архієпархії, священники стали справжніми Божими слугами і пастирями люду. Він сприяв покращенню освітнього рівня духовенства, відновив життя ЧСВВ. Попри непрості зовнішні та внутрішні обставини, святий Йосафат наполегливо добивався єдності всіх християн, «щоб усі були одно».
Володимир БУРДИЛЯК
для Департаменту інформації Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ
