Психологи радять не відкладати на «згодом» заплановані справи, відпочинок, не накопичувати старий одяг та надмірну кількість їжі.
Коли моя подружка дізналася, що я збираюся у відпустку та хочу поїхати з сином в Карпати, то довго вмовляла, аби я цього не робила. «Зараз карантин, і ти не знаєш, з ким можеш зустрітися на вулиці у Яремче чи Верховині, – переконувала мене приятелька. – Приїдеш та привезеш додому коронавірус. Ще й ситуація в країні непевна, може настати інфляція, а грошей у тебе небагато. Раджу відкласти відпустку».
Я почала думати, можливо, подруга має рацію. Проте неабияк прагнула відпочити і «увімкнула» роздуми. Я почала міркувати, що нічого зі мною та моїм сином не трапиться без волі й допусту Божого, хоча, звісно, всіх правил безпеки ми будемо дотримуватися. Та й підхопити коронавірус можна де завгодно: на вулиці, в транспорті, на роботі. Щодо грошей, то я давно відкладала на відпустку. Чому ж я повинна відмовлятися від відпочинку? Проте сумніви не відступали, бо коли йдеться про власне й синове здоров’я і безпеку, я дуже обдумано буду зважувати кожен свій вчинок і крок.
«Не хвилюйтеся, та робіть, що вважаєте за потрібне, – каже Ольга Радченко, психотерапевт, кандидат філософських наук, доцент кафедри філософії, соціології та релігієзнавства Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. – Вочевидь, ваша подруга завжди відкладає життя на «згодом» і надміру перестраховується. Звісно, треба бути обережним у час карантину, дбати про фінансові заощадження, якщо це можливо. Та відмовлятися від усього, бо начебто настали «чорні дні», не варто. Якщо так чинити, то можна відкладати на «згодом» любов, зустрічі з друзями, відвідини родичів, давно омріяні подорожі. Для таких людей біла смуга в житті може ніколи не настати. Тому з вірою і надією на Бога треба просто жити».
Щоправда, за словами пані Радченко, є певні моменти, коли відкладання чогось на згодом цілком виправдане і навіть потрібне. Так у час карантину доречно відкласти гучні й велелюдні святкування весіль, хрестин, днів народжень, професійних днів, корпоративів. Скажімо, коли двоє закоханих хочуть створити родину, то не варто відкладати цей радісний момент. Однак замість проводити весілля на 100-200 запрошених гостей, можна обмежитися вінчанням та розписом у відділі ДРАЦСу за участю найближчих родичів і друзів. Пишну церемонію можна і відкласти.
«А ще у будь-якому випадку, якщо є начебто несприятливі обставини, то їх можна перетворити на сприятливі, – продовжує психотерапевт. – Варто лише добре подумати і зосередитися на позитивному. Не можете поїхати в далеку подорож, уявіть себе туристом у рідному місті, селищі чи селі. Повірте, знайдете багато цікавих місць! До речі, чимало активних християн переймаються, що не можуть через карантин здійснювати паломництва. Це не проблема: вони можуть відвідати храми, що знаходяться неподалік, або таки піти в паломництво, але невеличкою групою».
«Що ж робити, коли родичі чи знайомі відкладають на «чорний день» цілком матеріальні речі, наприклад, одяг та їжу? В результаті вдома накопичуються старі речі, мішки з крупами, банки з консервацією», – запитую Ольгу Радченко. Жінка стверджує, що таке накопичування може бути результатом непростого життя, коли хтось був за межею бідності, або пережив війну та голод. Останнє стосується, зазвичай, осіб поважного віку або переселенців зі Сходу. Пані Радченко мовить, що ці люди працьовиті, ощадливі, а ще співчутливі до чужого горя. Їх, цілком ймовірно, можна попросити стати благодійниками або волонтерами. Те, чим вони не користуються і не споживають, можна віддати благодійним, екологічним організаціям, потребуючим, безхатченкам, допомогти воякам, які захищають Україну. «Такі «відкладання», чи то пак накопичення, корисні і є першим кроком до позитивних змін, – підсумовує психотерапевтка. – Бо, допомагаючи іншим, ці люди змінюються. Я переконана, що, окрім матеріальних речей, вони будуть накопичувати добро та бажання допомогти, житимуть вже і зараз, не відкладаючи на «згодом».
Сабіна РУЖИЦЬКА.
«Нова Зоря», ч. 32, стор. 5.
