Коли в 2022 році почалося повномасштабне вторгнення в Україну, здавалося, що світ нарешті розділився на чорне й біле. Є агресор, є жертва. Є правда, є брехня. Є ті, хто бореться за свободу, і ті, хто намагається її знищити. Як знайти спокій у світі, де ті, хто нищить цілі міста, можуть сісти за стіл переговорів, а не на лаву підсудних? Де політики називають воєнні злочини «подразниками» у відносинах, які потрібно усунути?
Останні заяви Дональда Трампа, з якими він фактично накинувся на Україну після двосторонньої зустрічі США та росії і без участі Європи та України, викликали хвилю обурення в соціальних мережах. Реакція була не лише в україномовному просторі, а й у країнах-союзниках: люди шоковані, обурені, дехто навіть панікує. Багато хто запитує: що буде далі? Чи не стаємо ми свідками нового хаотичного світового порядку у форматі Трамп – Путін?
У США чимало політиків і звичайних громадян розкритикували слова Трампа, наголошуючи, що підтримка України — це питання світової безпеки. У Європі відреагували схоже: лунають заклики до консолідації НАТО та прискорення допомоги Києву, скликано екстрений саміт у Парижі з питань гарантії безпеки для України.
В Україні реакція зрозуміла: обурення, злість, але також і готовність боротися далі, незалежно від міжнародної політики. Проте поруч із обуренням виникла й паніка: що робити, якщо США перестануть підтримувати Україну? Чи вистоїть Київ без допомоги Заходу? І що означатиме можливий союз Трампа з Путіним для Європи та світу?
Коли політичні заяви викликають такий шквал емоцій, важливо не потрапити в пастку паніки. Навіть у такій незрозумілій ситуації варто зберігати спокій та здоровий глузд. Насамперед важливо фільтрувати інформацію. Не всі новини варто сприймати як абсолютну істину. Політичні заяви часто є частиною гри — вони зроблені для впливу, а не завжди для реальних дій. Важливо розуміти контекст і чекати офіційних рішень, а не емоційних коментарів. Вже не раз ми спостерігали, що новообраний президент США в один день говорив щось одне, а в інший – абсолютно протилежну думку. Як буде цього разу, наразі невідомо, і ми не можемо змінити позицію Трампа, але ми можемо й надалі допомагати своїй країні: бути єдиними, волонтерити, підтримувати інформаційний фронт, працювати на економіку. Саме така діяльність зменшує відчуття безсилля. І навіть якщо зміниться політика США, Україна вже довела свою спроможність протистояти агресору. Крім того, Європа не готова залишити Київ без підтримки, адже це питання її власної безпеки.
Паніка — це інструмент маніпуляції. Війна, кризи, політичні ігри — усе це не нове для світу. Але перемагав завжди той, хто зберігав холодний розум і діяв стратегічно. Заяви Трампа — це тривожний дзвінок, але ще не вирок. Майбутнє залежить не лише від США, а й від самої України, її армії, громадянського суспільства та союзників. Попереду важкі рішення, але паніка — це найгірший варіант реакції.
Замість страху важливо концентруватися на силі: своїй, своєї країни, своїх партнерів. Україна вже показала, що вміє протистояти будь-яким викликам. І цього разу буде так само.
Ця напруга між справедливістю та цинізмом може розпалити гнів, змусити зневіритися або навіть зламати віру. Але саме тут, на цьому роздоріжжі, ми знаходимо відповідь: мир не в руках дипломатів, він у руках Бога, історія це доводить.
Світова політика змінюється, але Божа справедливість незмінна. Людські суди можуть бути корумповані, міжнародні угоди — зрадливими, але ніхто не уникне Божого суду. «Господь справедливий у всіх ділах Своїх і милостивий у всіх учинках Своїх» (Пс. 145:17).
Усі імперії, які будували своє «майбутнє» на знищенні інших народів, зрештою впали. Так було завжди, і так буде знову. Коли ми бачимо спроби замовчати або перекрутити правду, це не означає, що правда зникла. Це означає, що її бояться. Легко переплутати мир із байдужістю. Але бути в мирі — не означає змиритися зі злом. Це означає не дозволяти злу зруйнувати наш внутрішній світ. Навіть у такій жахливій ситуації християни не перестають покладатися на Бога, саме Він дасть нам сил вистояти до кінця.
«Нічим не журіться, але в усьому молитвою та благаннями з подякою висловлюйте ваші прохання Богові. І мир Божий, який перевищує всяке розуміння, нехай береже ваші серця і ваші думки в Христі Ісусі» (Флп. 4:6-7).
Коли ми віддаємо свої тривоги Богові, ми не припиняємо боротися. Ми просто розуміємо, що остаточна перемога — не в руках політиків, а в руках Того, хто тримає всю історію.
Здається, що втома світу грає на руку злу. Але історія вчить нас іншого: правда завжди перемагає.
«Що тільки правдиве, що чесне, що справедливе, що чисте, що любе, що гідне хвали, — про те думайте» (Флп. 4:8).
Україна не має права мовчати. Бо як тільки правда зникає з порядку денного, на її місце приходить брехня. І навіть якщо здається, що ніхто не слухає, це не означає, що ніхто не чує.
Коли новини приносять розчарування, коли здається, що світ готовий «забути» заради власного комфорту, важливо пам’ятати: темрява не триває вічно, а надія не засоромить – саме ці слова Апостола Павла є гаслом цього Ювілейного року (до римлян 5:5).
«Світло світить у темряві, і темрява не подолала його» (Ів. 1:5).
Українці не раз довели, що вони сильніші, ніж здається іншим. Не через кількість зброї чи підтримку союзників, а через дух, який не зламати. Мир приходить, коли ми розуміємо, що навіть серед несправедливості ми не самі. Що зло не вічне. Що світло перемагає. Світ може намагатися «перегорнути сторінку». Але ми знаємо, що історія ще пишеться. Наша сила — у правді. Наш спокій — у вірі. Наша перемога – в надії!
Політики можуть міняти риторику, але Бог не змінюється. І якщо ми стоїмо за правду, якщо не дозволяємо несправедливості зруйнувати нашу віру, якщо зберігаємо мир у серці — ми вже перемагаємо. Втомлені, але незламні, не даймо паніці знищити нас.
о. Іван СТЕФУРАК,
головний редактор
