Нещодавно мені з сином довелося бути в Івано-Франківській обласній дитячій клінічній лікарні. І саме там я, як мама, особливо гостро відчула, наскільки важливою є присутність медичного капелана поруч із хворою дитиною та її родиною. Коли переживаєш за здоров’я своєї дитини, коли серце сповнене тривоги, а думки не дають спокою, іноді так бракує не лише слів підтримки, а й тихої присутності людини, яка допоможе знайти внутрішню опору.
Отець Микола Катрич, медичний капелан Івано-Франківської обласної дитячої клінічної лікарні, прийшов до цього служіння через власний досвід батьківського випробування. Сьогодні він духовно супроводжує дітей, їхні родини та медичних працівників, допомагаючи знаходити опору у вірі навіть у найскладніші моменти життя.
– Отче, розкажіть, будь ласка, як Ви розпочали служіння медичним капеланом, що стало вирішальним у цьому покликанні?
– Мій капеланський шлях розпочався під час пандемії COVID-19. Тоді мені запропонували стати помічником медичного капелана отця Романа Терлецького, який служить у центральній міській клінічній лікарні. Помічником я був вісім місяців. Наприкінці 2021 року, після відходу до вічності отця Юрія Стрільціва, Митрополит Володимир Війтишин тимчасово призначив мене на служіння в обласній дитячій клінічній лікарні. Спочатку я здійснював це служіння як волонтер.
У січні 2022 року на мене чекало батьківське випробування: у моєї молодшої доньки запідозрили лімфангіому черевної порожнини. Нас направили на дообстеження до Києва, в «Охматдит». Це був дуже непростий період: тривога, очікування, багато молитви. Мене, як батька, охоплювали болісні думки: чому захворіла саме моя дитина, чому моя родина проходить через такі випробування? Тоді в пам’яті зринули слова з Євангелія: «Лікарю, вилікуй себе самого!» (Лк. 4, 23). У той момент я особливо гостро відчув, наскільки в лікарні потрібен капелан, який може надати духовну та моральну підтримку.
Полегшення прийшло після розмови з приятелем-священником. Він порадив мені змінити підхід і запитувати не «навіщо?», а «для чого?» мені дається це випробування. Я також запам’ятав слова лікарки, яка перед обстеженнями заспокоювала мене та дружину: «Все буде добре!». У стані гострого стресу ці слова здавалися далекими, і серце не могло їх сприйняти. Цей досвід навчив мене в капеланському служінні не давати формальних обіцянок, а говорити батькам: «Надіємося і молимося, щоб усе було добре».
Після запровадження штатної посади медичного капелана відповідно до наказу Міністерства охорони здоров’я України № 1782 та успішного навчання за програмою «Душпастирська клінічна освіта» у січні 2024 року я офіційно розпочав працювати капеланом Івано-Франківської обласної дитячої клінічної лікарні.
– Що означає бути капеланом саме в дитячій лікарні? Чим це служіння відрізняється від душпастирської праці на парафії?
– Парафіяльне служіння значною мірою зосереджене на літургійному житті громади. Натомість бути медичним капеланом — означає служити на передовій людського страждання. Палата — це не місце для проповідей, а простір Божого милосердя, активного слухання, співчуття та співпереживання. У лікарні я є рівноправним учасником мультидисциплінарної команди. Моє служіння доповнює працю медичних працівників, адже турбота про людину охоплює не лише фізичний стан, а й духовні та емоційні потреби. Нині я здійснюю душпастирську опіку в десяти підрозділах медичного закладу.
– Як виглядає Ваш звичайний день у лікарні? З чого починається і чим наповнюється Ваше служіння?
– Розпочинаю день з особистої молитви за пацієнтів, а далі — Свята Літургія, під час якої молимося за дітей, їхніх батьків і лікарів. Служіння здійснюю відповідно до структурованого річного плану діяльності медичного капелана. Згодом відбувається обхід палат. За потреби та на прохання пацієнтів і їхніх родин звершую Таїнства Єлеопомазання, Сповіді та Євхаристії, читаю молитви на оздоровлення. Щонеділі в лікарняній каплиці святого Пантелеймона проводимо катехизацію для дітей із християнськими іграми. Мені активно допомагає катехитка-волонтерка Зоряна Захарчишин.
Важливо, що ми пропонуємо дітям настільні ігри, які допомагають відволіктися від гаджетів, спілкуватися, розвиватися та проводити час у доброзичливій атмосфері. У каплиці також організовуємо духовно-просвітницькі зустрічі для дітей і батьків.
Великою та особливою підтримкою для нашої лікарні стали візити ієрархів. 29 липня 2026 року до нас завітав кардинал Микола Бичок. Він молився за одужання дітей і благословляв їх. 13 серпня 2026 року в лікарні вже вдруге побував Блаженніший Святослав Шевчук, Глава УГКЦ. Відбулася відкрита зустріч із працівниками медичного закладу, пацієнтами та їхніми батьками. Блаженніший наголосив на важливості створення медиками простору для Бога.
– Чи змінилося Ваше власне розуміння віри, страждання та людської гідності відтоді, як Ви почали працювати з хворими дітьми?
Розмовляла Сабіна РУЖИЦЬКА
(Продовження читайте в ч. 43 газети «Нова Зоря»)
