Відомий священник Української Греко-Католицької Церкви, галицький релігійний і громадський діяч, педагог, публіцист Теодозій Лежогубський був людиною дуже доброю, відкритою, інтелігентною і щирим патріотом.
Народився він 23 січня 1869 року у с. Рибники у сім’ї Антона (1817-1892) та Теклі (1826-1904) Лежогубських. Його батько Антін Лежогубський – парох у Рибниках Підгаєцького деканату – помер 4 лютого на 75-у році життя, а мати померла 29 червня на 78-у році життя. У сім’ї, крім Теодозія, була ще сестра Антоніна, яка в майбутньому стала дружиною о. Михайла Мосори, пароха у Поручині Бережанського деканату, пізніше довголітнього пароха і декана у Сколім на Львівщині.
Теодозій Лежогубський закінчив у 1887 році Бережанську гімназію. Після цього вивчав богослов’я у Львівській духовній семінарії та Віденському університеті. У 1893 році він прийняв духовний сан. З 1893 по 1894 роки — священник на Бережанщині. У 1894 році переїхав до Львова. До 1903 року працював у церкві св. Параскеви Пʼятниці, а також служив відправи у церкві св. Миколая.
У 1903–1906 рр. О.Лежогубський — капелан жіночого василіянського монастиря, у 1906–1919 — катехит реальної школи, водночас у 1913–1919 — директор гімназії сестер Василіянок у Львові, а також викладач катехизму у середніх школах. Він один з ініціаторів відзначення річниці народження М. Шашкевича (1911). Обирався головою Українського педагогічного товариства. Член Окружної шкільної ради у Львові. Діяч Української національно-демократичної партії, член Народного Комітету УНДП. Від 1918 р. він секретар кураторії «Народного дому». Учасник українсько-польських мирних переговорів, проведених представниками Української національної ради у листопаді 1918 у Львові. Можливо, через це у 1918 р. польська влада намагалася заарештувати Т. Лежогубського, однак, зважаючи на тяжку хворобу, залишила під наглядом удома.
З 1913 року о. Т. Лежогубський — довірений радник Митрополита Андрея Шептицького. Він 24 роки був членом головного виділу «Просвіти» як секретар, референт читалень, філій, голова просвітньо-організаційної комісії, якою керував 12 років, під кінець життя — як заступник голови Товариства. Під його керівництвом вперше були запроваджені курси для неграмотних. А ще він був активним організатором протиалкогольного руху.
Отець Лежогубський – це непересічний педагог, виховник і вчитель. Він провадив школу сестер Василіянок в глибоко релігійному дусі, в обичайності й обов’язковості. Лагідним батьківським піклуванням, рішучими розпорядженнями та наказами, застосуванням якнайкращих виховних метод, о. Лежогубський зумів поєднати виховні засоби, особисту поведінку, шкільну дисципліну і вивчення предметів в одне. Він сприяв виробленню в учениць пошану до вчителів і вмів збудити бажання до вивчення предметів та жадобу знання, любов до Бога, ближнього, батьківщини. Всі навчальні предмети стали в школі не тільки засобом знання, але й національного виховання. Отець-директор своїм відношенням як до вчителів, так і до учениць прагнув виробляти у останніх шляхетні прикмети людини, кристалізувати характери тоді молодих дівчат, а завтра студенток університетів і майбутніх суспільних робітниць, жінок і матерів.
Подав Іван СІЛЕЦЬКИЙ
(Продовження читайте в числі 43 газети «Нова Зоря»)
