Парафія Царя Христа в Івано-Франківську — це не лише місце молитви, а й осередок духовного, культурного та благодійного життя міста. Тут поєднуються монастирська традиція отців Василіян, душпастирство, виховання молоді, місійна діяльність і служіння тим, хто потребує підтримки.
Нещодавно парафія церкви Царя Христа, при якій діє монастир отців Василіян, відзначила храмове свято. Архієрейську Святу Літургію очолив Преосвященний Владика Петро Голіней, єпископ-помічник Коломийської єпархії УГКЦ. Сьогодні цей храм і монастир є важливими осередками духовного життя Івано-Франківська.
Історія храму порівняно недовга, проте сповнена цікавих подій і непростих випробувань. Будівництво нинішньої церкви розпочалося 1928 року за проєктом львівського архітектора Олександра Пежанського. Храм споруджено у візантійському стилі, він увінчаний п’ятьма куполами. Головним меценатом будівництва став єпископ Станиславівський Григорій Хомишин.1 жовтня 1938 року будівництво храму було завершено, відбулося урочисте посвячення та встановлення хрестів на куполах. У святкових урочистостях взяли участь владика Григорій Хомишин, перемишльський єпископ Йосафат Коциловський ЧСВВ, його помічник владика Іван Лятишевський, а також численні єромонахи Чину святого Василія Великого. Серед присутніх був і отець-доктор Августин Волошин, майбутній президент Карпатської України.
Після Львівського псевдособору 1946 року монастирське життя в Станиславові було припинене. У січні–березні того року отців і братію переселили до Гошівського монастиря, який згодом також ліквідували. У колишніх монастирських приміщеннях розмістили відділення міліції, пізніше — початкові класи середньої школи № 15. До монастирського будинку добудували кінотеатр імені Горького. Від 1957 року церква була закрита. Спочатку в її приміщенні діяла заготівельна контора, згодом розмістили склад меблів, а пізніше — державний архів. 24 червня 1989 року храм знову відкрили. Розпочалося його відновлення, ремонт і відродження повноцінного церковного життя. Хоча за часом існування парафія порівняно молода, її історія пов’язана з відомими духовними постатями. Тут служив світлої пам’яті владика Софрон Дмитерко, єпископ-ординарій Івано-Франківської єпархії УГКЦ. Серед тих, хто залишив помітний слід у духовній історії монастиря, — отець Йосиф Данилович, знаний сповідник віри, який зазнав переслідувань у радянські часи.
Про сучасне життя парафії, її духовні традиції, служіння людям і плани на майбутнє розмовляємо з ігуменом монастиря отцем Корнилієм Яремаком, ЧСВВ.
— Отче Корнилію, у чому особливість парафії храму Царя Христа? Що вирізняє її духовну традицію, богослужбове життя та спільноту вірних?
— Насамперед це парафія при монастирі, де постійно проживають і служать дванадцять монахів. Сюди завжди можна прийти на духовну розмову, приступити до Сповіді. Сама молитовна атмосфера монастиря сприяє духовному піднесенню. Сьогодні наша парафія — це також великий духовно-культурний осередок міста. Від 2010 року тут відбувається вже відомий далеко за межами України міжнародний фестиваль «Коляда на Майзлях». Його започаткували отець Володимир Палчинський та керівники хорів Ігор Дем’янець і Люба Терлецька. Назва фестивалю особлива, адже Майзлі — історична назва місцевості, де розташований храм. До Другої світової війни так називали цю частину міста. І сьогодні мешканці Івано-Франківська, говорячи навіть про автобусну зупинку, часто вживають назву «Майзлі». Крім того, у храмі регулярно проводимо реколекції. Наші ієромонахи виїжджають на парафії не лише в Івано-Франківській області, а й за її межами. Упродовж року організовуємо до двадцяти місій і реколекцій на інших парафіях.
— Які християнські спільноти діють при парафії?
— Ми пишаємося нашою катехитичною школою імені Григорія Балагурака, заснованою 12 серпня 2011 року декретом Митрополита Володимира Війтишина. Григорій Балагурак (1909–1965) у 1941–1945 роках був ігуменом Станиславівського василіянського монастиря, а згодом — підпільним єпископом, єпископом-помічником Івано-Франківської єпархії УГКЦ. Він помер на засланні в Росії. Саме працівники катехитичної школи ініціювали проведення дитячого конкурсу талантів «Світло світу». Згодом він став ще одним із наших «майзлівських» фестивалів. При церкві Царя Христа діють молодіжні хори «Осанна» та «Істина», хори «Кантемус» і «Надія», а також дитячий хор «Божі ангелята».
Маємо й школу василіянських аніматорів. Її учасники — підлітки та молоді люди, які допомагають організовувати зимові й літні табори для дітей при нашій та інших парафіях. Діє у нас Апостольство молитви, Товариство Матері Божої Покровительки доброї смерті — частина міжнародної католицької молитовної спільноти, а також Третій василіянський чин. Останній об’єднує мирян, які живуть у світі, але прагнуть наслідувати духовність і дотримуватися правил чернечої родини Василіянського чину. Його учасники долучилися, зокрема, до розвитку душпастирства ув’язнених.
При парафії також діють молитовна група харизматичного спрямування, біблійний гурток і Духовна школа для мирян імені Митрополита Андрея Шептицького. Навчання у школі триває два роки. Заняття відбуваються щосуботи, а лекції читають професори Карпатського університету та Івано-Франківської академії Івана Золотоустого. Ми постійно співпрацюємо і з монастирем у Погоні. Щомісяця наші парафіяни вирушають туди пішими прощами та беруть участь у нічних чуваннях.
— Повномасштабна війна змінила життя кожної української родини. Як вона вплинула на парафіяльне життя?
— Коли я прийшов сюди два роки тому, війна вже тривала. І я побачив, що наші парафіяни роблять усе можливе, аби підтримати наших захисників і захисниць. При парафії згуртувалися волонтери, які реалізують проєкт «Сітка-витинанка. Український Герой». Вони виготовляють маскувальні сітки особливим способом — вирізують матеріал, що дає змогу працювати значно швидше. Також проводимо благодійні ярмарки, під час яких збираємо кошти для військових. Крім того, при парафії є психологи, які надають підтримку родинам загиблих. Війна поставила перед нами нові виклики, але водночас показала, наскільки важливими є єдність, взаємодопомога та готовність бути поруч із тими, хто переживає втрату чи потребує підтримки.
— Які основні завдання та пріоритети стоять сьогодні перед парафією Царя Христа?
— Для кожного нашого монастиря і кожного монаха важливо дбати про поглиблення віри — власної та віри парафіян. Адже ми часто дивимося назовні, тоді як передусім варто зазирнути всередину себе. У Євангелії читаємо: «Ви — світло для світу. Не може сховатися місто, що стоїть на верховині гори. І не запалюють світильника, щоб поставити його під посудину, але на свічник, і світить воно всім у домі. Так нехай же світить перед людьми світло ваше, щоб бачили вони ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі» (Мт. 5, 14-16). Христос закликає нас так жити, щоб наші добрі діла свідчили про Божу присутність і прославляли Небесного Отця.
Отож маємо намір створити громадські мирянські організації, які допомагатимуть отцям Василіянам у служінні. Хочемо також, щоб наш монастир став місцем, звідки вирушатимуть місіонери, готові ще активніше проповідувати Слово Боже. Ще один важливий напрям — поглиблення праці з молоддю. Ми прагнемо, щоб молоді люди знаходили тут не лише можливість молитися й навчатися, а й середовище, у якому зможуть зростати у вірі, відповідальності та любові до ближнього.
Розмовляла Сабіна РУЖИЦЬКА
