Уже три роки в Ямниці діє осередок івано-франківського волонтерського центру «Маскувальні феї». Тут жінки й дівчата щодня збираються, щоб плести маскувальні сітки для українських воїнів. У кожну вплітають не лише смужки тканини, а й любов до захисників, тривогу за рідних, надію на перемогу та молитву.
Жовтень — місяць особливої пошани до Пресвятої Богородиці через молитву на вервиці. Саме цього місяця я завітала до ямницьких волонтерок, аби побачити, як народжується їхня спільна справа, що об’єднує людей різного віку й життєвого досвіду. Увечері разом з отцем Ярославом Рожаком приїжджаємо до місцевого ліцею. У його фойє зібралися кілька десятків добровільних помічниць українських воїнів. Багато жінок — у вишиванках. Кажуть, що для них це звичний одяг, який вони вдягають не лише на свята. Бо любов до України виявляється не тільки в урочисті дні, а й у щоденній праці. Тут панує особлива атмосфера: хтось ріже тканину на смужки, хтось вправно вплітає їх у сітку, хтось допомагає сусідці. А поміж роботою звучить молитва на вервиці.
«А знаєте, як ми розшифровуємо слово “ФЕЯ”? — з усмішкою запитує координаторка осередку Мар’яна Провальна. — Це «Фист (дуже) енергійна ямничанка». Жінка працює в Івано-Франківську, у навчально-реабілітаційному центрі. До волонтерства долучилася від перших днів повномасштабного вторгнення.
«Я почала думати, як можу допомогти нашим захисникам і захисницям. Спершу долучалася до виготовлення окопних свічок, які робили в селі. Згодом у соцмережах побачила допис своєї колеги, Олени Николин. Вона збирала кошти на ножиці, якими різали тканину на смужки для маскувальних сіток. Так я зробила свій перший від початку великої війни донат», — пригадує жінка. Згодом пані Провальна побачила, як Олена Николин у вільний від основної роботи час нарізає тканину, і почала допомагати їй. Так долучилася до «Маскувальних фей» та спершу плела сітки в Івано-Франківську. А потім замислилася: чому б не організувати таку роботу у Ямниці? Адже допомагати військовим можна і вдома.
Ініціативу Мар’яни підтримала Олена Николин. Перші сітки в Ямниці почали плести 23 серпня 2023 року на подвір’ї приватного будинку Мар’яни. Рамки для роботи виготовив її батько, а матеріали закуповували. Спочатку плели Мар’яна з мамою, а невдовзі до них почали приєднуватися сусідки. Однією з перших прийшла Світлана Зуб’як. Тоді вона збирала кошти на храм і якось завітала до господи Мар’яни. Побачивши, чим та займається, за кілька годин повернулася, щоб запропонувати свою допомогу. Пані Світлану вразили активність і наполегливість Мар’яни — розумної, скромної жительки села, яка не чекала, поки хтось організує допомогу, а сама взялася до справи. Поступово волонтерок ставало дедалі більше. Згодом про їхню ініціативу дізнався голова громади Роман Крутий і запропонував перенести роботу до приміщення Ямницького ліцею. Із 12 вересня 2024 року жінки плетуть сітки тут. Відтоді шкільне фойє стало місцем не лише щоденної праці, а й зустрічей, взаємної підтримки та спільної молитви.
Марія Притула за фахом інженерка, свого часу працювала на ринку. До ямницьких «Маскувальних фей» приєдналася понад рік тому. Її шлях до волонтерства почався з невеликого прохання, опублікованого в сільському чаті.
«Певний час я була за кордоном, а згодом повернулася. Якось у чаті села написали, що потрібні горіхи для випічки, яку відправлятимуть нашим воїнам. А в мене якраз були горіхи, тож я принесла їх і побачила, як жінки плетуть сітки. Так і долучилася. Плету й досі. Знаєте, ця робота затягує», — усміхається пані Марія.
Сабіна РУЖИЦЬКА
(Продовження читайте в ч. 41 газети «Нова Зоря»)
