Запастися павербанками, ліками та продуктами — розумно. Але не менш важливо запастися терпінням, молитвою і любов’ю, якої вистачить не тільки для своїх.
Осінь поволі добігає кінця, і разом із холодами до наших домівок повертається тривожне очікування зими. Ми вже знаємо, якою вона може бути. Знаємо, що означає прокинутися серед ночі від вибухів, прислухатися до звуків за вікном, чекати повідомлень від рідних, які на фронті, і вкотре перевіряти, чи є електрика. А тепер, коли ворог знову посилює обстріли, а в наших оселях починають вимикати світло, ці думки стають ще настирливішими. У розмовах дедалі частіше звучить: що буде взимку? Чи вистачить електроенергії? Як пережити морози? Що робити, коли не працюватиме опалення, не буде зв’язку, а звичні домашні справи перетворяться на справжнє випробування?
Хтось нарікає на відключення світла, хтось обурюється, хтось із тривогою переглядає новини, а хтось мовчки складає до шафи запасні батарейки, заряджає павербанки, купує крупи, консерви, воду, необхідні ліки, перевіряє запаси пального. І, зрештою, мають рацію ті, хто готується заздалегідь. Це не паніка, а обачність. Війна навчила нас не відкладати на завтра те, що можна зробити сьогодні. Добре, коли в домі є необхідний запас продуктів, коли літня людина має ліки на кілька днів уперед, коли телефон заряджений, а ліхтарик лежить на звичному місці. Добре, коли родина знає, як діяти під час тривалої відсутності електроенергії, і коли сусіди домовилися, хто кому зателефонує, якщо зникне зв’язок.
Але є одна річ, про яку ми не завжди згадуємо, складаючи списки покупок і перевіряючи домашні запаси. До зими потрібно підготувати не тільки наші домівки. До неї потрібно підготувати наші серця. Бо павербанк допоможе зарядити телефон, запас продуктів — пережити кілька днів, а ліки — подбати про здоров’я. Та що допоможе нам не озлобитися, не втратити людяності, не зірватися на найближчих, коли втома, холод і тривога знову випробовуватимуть нас на міцність? Мабуть, саме ті речі, які неможливо покласти до тривожної валізи, але без яких набагато важче пережити будь-яку скруту: терпіння, молитва, любов і готовність допомогти.
Ми маємо право втомлюватися. Маємо право боятися, сумувати, сердитися через незручності, які приносить війна. Не можна вимагати від людей, щоб вони завжди були незворушними й усміхненими. Особливо після років повітряних тривог, втрат, розлук і невизначеності. Проте є різниця між тим, щоб визнати власну втому, і тим, щоб дозволити їй керувати нашим ставленням до інших. Коли зникає світло, можна провести вечір у роздратуванні, нарікаючи на обставини й шукаючи винних. А можна запалити свічку, відкласти телефон і поговорити з дітьми, на яких у буденній метушні часто бракує часу. Можна запитати стареньку сусідку, чи має вона все необхідне, чи не холодно їй, чи заряджений її телефон. Можна зателефонувати самотньому родичеві, який увесь день не виходив із дому. Обставини ті самі. Але наш вибір різний.
Уявімо звичайний багатоквартирний будинок. Увечері вимкнули електроенергію. У когось є генератор, у когось — кілька павербанків, а хтось не встиг нічого придбати. На одному поверсі живе пенсіонерка, яка сама не може занести воду до квартири. На іншому — молода сім’я з маленькою дитиною. А в сусідній квартирі мешкає чоловік, дружина якого служить у війську, і він уже кілька ночей майже не спить. Можна замкнутися за дверима й думати лише про власні труднощі. А можна постукати до сусідів, запропонувати допомогу, поділитися ліхтариком, принести гарячого чаю, поцікавитися, чи все гаразд. І тоді навіть темний під’їзд уже не здаватиметься таким холодним.
Або інша ситуація. Людина заходить до аптеки й купує ліки для своєї родини. Поруч стоїть літня жінка, яка довго перераховує гроші й намагається вирішити, що з необхідного придбати насамперед. Ми не завжди можемо знати її обставини. Не завжди можемо допомогти грошима. Але інколи достатньо запропонувати підтримку, підказати, де звернутися по допомогу, або просто поставитися до людини з повагою, без роздратування й осуду.
Апостол Яків нагадує, що віра без діл мертва (Як. 2, 17). Тому до зими треба готувати не лише запаси, але й серця. Ми не знаємо, якою буде зима. Але знаємо, якими можемо бути ми. Бо там, де є віра, надія й любов, навіть у найтемніші часи залишається місце для світла. А світло, яке людина запалює в серці іншої людини, не залежить від електроенергії.
Сабіна РУЖИЦЬКА
