Вишивки, спорт, мандрівки, вирощування квітів, різьба по дереву, столярство, малювання, куховарство і ще сотні захоплень мають поза душпастирюванням наші священники. Дехто пишається своїми хобі, бере участь у виставках, концертах, виступає на спортивних змаганнях, творчих конкурсах та заохочує до відкриття своїх талантів і захоплень парафіян; дехто навчає своїх хобі молодь, а хтось скромно мовчить, але займається корисними і цікавими справами.
Віднині на сторінках «Нової Зорі» ми будемо розповідати про захоплення душпастирів та закликаємо читачів ділитися інформацією про хобі ваших священників.
Талант вишивальника
Отець Володимир Кузюк, священник церкви Різдва Христового міста Галич.
Хобі – вишивка хрестиком та бісером.
«Вишивати я навчився у 10 років, – розповідає отець Володимир. – Мати дала мені в руки голку та полотно, аби… не бешкетував. Перші стібки нитками на полотні були невправними, але як я пишався тим, що вмів зробити щось незвичне для хлопчика».
Донині отець Володимир береже перші власноруч вишиті накидки на стільці. Своє вміння хлопчак розвивав у школі, вишивав разом з дівчатами на групі продовженого дня. Хоча не всі шкільні друзі його розуміли, зате вчителі нахвалитися не могли здібним і талановитим учнем.
Вишивання так захопило майбутнього священнослужителя, що він вишивав навіть на канікулах. З голкою та полотном проводив час на пасовищі, коли наглядав за худобою, допомагаючи батькам. У восьмому класі хлопець власноруч вишив собі сорочку. В часі навчання в духовній семінарії вишивав менше, згодом були свячення та душпастирювання. На п’ятиріччя священства мати отця Володимира вирішила подарувати синові фелон, розшитий бісером. Замовила подарунок у священника, який також вишивав, але фактично отримала від нього не фелон, а «сирець» – вишивку та тканину. Фелон отцеві Кузюку пошила його дружина Світлана, яка під час навчання в університеті закінчила курси крою та шиття. «Отож перший вишитий бісером фелон пошили і подарували дві найважливіші жінки в моєму житті», – мовить священник.
У 2005-у році отець Володимир вирішив зробити копію подарованого йому фелону для храму Вознесіння Господнього, що в селі Комарів. Відтоді вишив бісером понад 150 фелонів, ще 50 – вишив хрестиком. Роботи отця Володимира Кузюка є в українських церквах США, Італії, Іспанії. В Україні — на Прикарпатті та на Львівщині.
«Фелони виготовляє вся моя родина: дружина шиє, я з доньками вишиваю. Щоправда тепер донечки не мають на це часу, бо навчаються. Аби пошити та прикрасити вишивкою один фелон, треба щоденно працювати 1,5 місяці по 4-5 годин (окрім свят та неділі), – пояснює священник. – Найкраща пора для вишивання — зима. За голкою та бісером я заспокоююся. Адже буває, що приходжу додому після Служби чимось схвильований чи втомлений. Та, коли на душі неспокій, за роботу не берусь. Перед вишиванням обов’язково багато молюся. Коли завершую роботу, то також дякую Богові. І так мені на душі стає легко та радісно, ніби я торкнувся небес».
Прикметно, що про своє незвичне захоплення отець Володимир, як і в дитинстві та юності, майже нікому не розповідав. Допоки один зі священників не сказав йому, що талант, який дав йому Сам Всевишній, не треба приховувати, а показувати всім. Адже в нього є подвійний подарунок від Бога: служити Всевишньому як священник і прославляти Господа у вишиванках. Хіба можна таке приховувати?
У 2016-у році в Галичі відбулася виставка, на якій отець Володимир Кузюк з родиною презентував свої вишивки. А ще, коли є можливість, вишивальник робить стібок за стібком, з молитвою та подякою Богові за талант та вміння малювати голкою.
«Якби у час Христа був велосипед, то Спаситель залюбки крутив би педалі»
Отець Віталій Сенько, священник храму Різдва Пресвятої Богородиці міста Івано-Франківська.
Його хобі – велоподорожі.
Коли малому Віталику виповнилося три роки, він гордо сів на триколісний велосипед і поїхав. За кілька місяців отримав триколісний у «спадок від брата». У школі майже ніколи не розлучався з велосипедом. Лише під час навчання у семінарії велопоїздок стало менше. Зате на канікулах з братом подорожував до святих місць.
«Це велопаломництво, –розповідає з посмішкою отець Віталій. – І тепер, коли я вже священник, то залучаю до подорожей на двоколіснику парафіян. Хочу сказати, що у храм, де я служу, приходить багато студентської молоді, бо ж поруч Прикарпатський університет. Юнакам та юнкам велоподорожі подобаються, бо це активний спосіб відпочинку, пізнання краю і ще дорогою молитва та паломництво до святинь».
У подорож отець Віталій завжди бере невеличку групу мандрівників, бо турбується про безпеку. Уже їздили до Зарваниці, Крилоса, Погоні. Особливо переваги веломандрівок отець Сенько зрозумів під час карантину, коли збирати паломників та везти їх кудись у транспорті не зовсім безпечно. А крутити педалі на свіжому повітрі — саме те.
Веломандрівки спонукають священника до цікавих та незвичних роздумів. «Якби у час, коли жив Христос, був велосипед, то Спаситель їдив би на ньому, ще й Апостолів заохотив би», – каже з посмішкою веломандрівник і додає, що під час поїздок роздумує над уривками зі Святого Письма, молиться вервицю, або молиться за тих, хто попросив його про молитву, обмірковує свої проповіді та плани душпастирської праці. А ще велоподорожі додали корисних життєвих вмінь: отець Віталій легко може відремонтувати і навіть скласти з підручних деталей велосипеда. Для його рідного брата Андрія велозахоплення стало професією: він продає двоколісники. На велосипеді їздять і дружина та 5-річна донька отця Віталія Анастасія, а молодший син Матвій, якому незабаром виповниться три роки, також уже приглядається до велосипеда. Отець Віталій заохочує усіх любителів кататися та подорожувати на велосипедах до корисних і пізнавальних мандрівок і паломництв.
Сабіна РУЖИЦЬКА.
