Мабуть, кожна людина задумувалася над власним покликанням: спершу у момент, коли старалася віднайти його; згодом – всебічно пізнати та розвивати. Саме у ХХІ столітті люди різного віку все частіше стараються опанувати якомога більше наук, постійно вдосконалюють свої знання, вивчають мови та багатогранну красу навколишнього світу. Безумовно, така постійна жага саморозвитку обумовлена тим, що світ не стоїть на місці, а щоби бути готовим до неочікуваних викликів, необхідно мати чималий багаж знань та практичного досвіду! Якраз у час спалаху коронавірусної інфекції це стало ще більш помітним.
Про те, як поєднати воєдино справу всього життя, нове захоплення та материнство – читайте у детальному інтерв’ю з лікаркою і талановитою кулінаркою Христиною Ласяк.
– У якому віці до Вас прийшло розуміння, що хочете стати саме педіатром? У дитинстві лікували велюрових ведмежат чи ляльок?
– У сім’ї багато медиків, тому мені здається, що мій мозок ще від народження мав «налаштування програми» на медицину. Інші варіанти професій були не до душі.
– Чи є точка перетину медицини та кулінарії? Як на мене, це помітно у тому, що для приготування торта «Зелений мох» Ви використовуєте лише природний барвник. А розкажіть інші таємниці створення їжі без «хімії»?
– Не люблю я ту «хімію»… Та бажання замовника – закон. Мені подобається, коли все справжнє. Наприклад, шпинат у випічці дає зелений колір, вишня – рожевий, морква – рудий. Це чудові природні барвники!
– Як називався Ваш перший, власноруч спечений торт?
– Ой, навіть не пам’ятаю. Однак чітко пригадую лише те, що моя випічка почалася з печива «Гамани» ще у шкільні роки.
– На Ваших світлинах кондитерські шедеври виглядають так апетитно, що голодним краще не переглядати. Чи є у Вас низка професійних секретів?
– Щиро дякую! Тут жодних таємниць. Те, що приготовлене з любов’ю та душею, завжди найкраще.
– Чи знаєте традиції галицької кухні? Можете себе назвати їх берегинею?
– Мабуть, у кожній сім’ї є свої певні звичаї, але, відверто кажучи, любимо і щось нове – не наше. Наприклад, ми з чоловіком готуємо суші. Як то кажуть: «і свого не цурайся, і чужого научайся».
– Вам імпонують не завжди зрозумілі назви десертів у більшості кав’ярнях: скажімо, чізкейк, панкейки тощо. Чи все ж із великим задоволенням замовили б сирники та млинці?
– До цих найменувань ми вже звикли, але, звісно, більше привабили б назви: кавця з молоком, книдлі з сиром…
– Вашу кулінарну спільноту названо напрочуд милозвучно – «Солодка Анничка». Здогадуємось, Ваша красунечка-донечка надихає на творчі звершення. Скажіть, материнство стало для Вас поштовхом для розкриття ще одного таланту?
– З народженням донечки загострилися інстинкти «гніздування». Доня та чоловік – основі мої дегустатори! Саме жага до естетичного задоволення привела мене до створення тортиків.
– Є такий стереотип, що з народженням дитини жінка поринає у щоденні турботи й шансів для самореалізації меншає. Оскільки Ваш приклад є яскравим запереченням цього шаблону, дайте декілька дієвих порад новоспеченим матусям.
– Відколи в житті жінки з’являється дитина, вона стає щитом і не має права здаватися, бо від неї залежить нове маленьке життя. Хочу побажати матусям невичерпної сили крокувати до своєї мети і ніколи не забувати просту істину: коли ваша дитини потребує уваги, нехай увесь світ зачекає!
– Розкажіть, які слова з Біблії найбільше співзвучні з Вашим життям? Можливо, молитесь під час праці?
– Часто дивуюсь озлобленості людей і згадую: «Отче, прости їм, бо не відають, що чинять». Людям варто бути добрішими. В медицині без Бога ніяк… Звісно, бувало по-всякому, але молитва дуже помічна! Під час професійної праці часто згадувались такі слова: «Господи, дай мені сили змінити те, що можу змінити. Дай мені спокою змиритися з тим, чого не можу змінити. І дай мені розуму відрізнити перше від другого!».
– Шпинатний бісквіт, кремово-пухнасті малинові коржі, шоколадні круасани – це все та багато іншого можна побачити на Вашій сторінці в соціальній мережі. Ваші достоту зрозумілі рецепти надають впевненості навіть початківцям. У чому секрет?
– Секрет простий: головне – бажання та віра у свої можливості (а вони безмежні)! Отож, посміхаймося частіше! З посмішкою легше працювати.
– Чи може процес створення кулінарного дива об’єднати рідних людей? Чи є у Вас помічники?
– Звісно! Ми з чоловіком часто у неділю готуємо вдвох. Саме цей день у нас, так би мовити, «сімейний» – тільки ми і донечка. А в будні допомагає мама, бо без неї з моїм «енерджайзером» ніяк.
– Мрієте, що колись відчиняться двері Вашого затишного кафе? На просторій терасі красуватимуться мініатюрні столики, гості насолоджуватимуться смаколиками, а в повітрі витатимуть пряні нотки п’ємонтського фундука?
– О, так! І щоб столики були вкриті білосніжними мереживними скатертинами. А повсюди відчувався аромат кави, ванілі, п’янкого шоколаду і затишку!
– Чи готували колись легендарний пляцок «Вишиванка»? Якщо так, поділіться з нашими читачами рецептом?
– У мене з матусею є своя, улюблена роками «Вишиванка». Ми її готуємо на всі великі свята! З великою радістю поділюся рецептом. Вкотре підкреслю: це зовсім не складно і до того ж надзвичайно смачно!
«Болехівська вишиванка»
Тісто: 700 г. борошна + 400 г. маргарину + 4 жовтки +1 ціле яйце +1 склянка цукру (місткістю 250 мл) +3 ст. л. сметани + ванільний цукор +1 упаковка порошку до печива. Опісля необхідно замісити тісто і розділити на дві частини. До однієї з них додаємо 2 ст. л. какао і добре вимішуємо. Кожну з двох частин ділимо ще на дві. Одну білу та одну темну частинки ставимо в морозилку на 1 годину.
З білків та однієї склянки цукру збиваємо піну.
Форма 25×35
Перша паляниця – ретельно розкачати біле тісто, додати подрібненні горіхи (200 г.) та вишні (1 л. у власному соку). Зверху викладаємо 1/2 піни й притираємо шоколадним тістом з морозилки. Випікати при 180° впродовж 40 хвилин.
З другою паляницею робимо майже все теж саме: але на низ розкачуємо шоколадне тісто, а на верх – тремо попередньо заморожене біле.
Маса: 400 г. масла + 0,5 вареного згущеного молока.
І нехай Ваші свята будуть ще солодшими!
Розмовляла Тетяна НЄМЦЕВА.
