Всесвітній день миру в Католицькій Церкві відзначається щороку 1 січня — у день, коли Церква молиться за мир і одночасно дивиться на світ очима віри, а не політичних стратегій.
Починаючи зі святого Папи Павла VI із 1968 року усі Понтифіки звертаються цього дня до всього людства з посланням, яке не є дипломатичною заявою, а моральним і духовним орієнтиром: мир не є лише відсутністю війни, він починається в серці людини й потребує постійного навернення.
Послання Святішого Отця Лева XIV на 59-й Всесвітній день миру є особливо актуальним для України, яка вже четвертий рік перебуває в загарбницькій повномасштабній війні. Його тема — «Мир нехай буде з усіма вами. Прямуючи до беззбройного і роззброюючого миру» — може видатися парадоксальною для народу, який уже багато років живе під звуками сирен, у реальності втрат і щоденної боротьби за життя. І саме тому це слово потребує глибокого слухання, а не поверхового тлумачення.
Папа починає з миру воскреслого Христа — миру, який не заперечує ран, а проходить крізь замкнені двері страху. Це мир, який Ісус приніс апостолам у момент їхньої зневіри. Для України цей образ є надзвичайно близьким: Христос входить у бомбосховища, у лікарні, на цвинтарі, у домівки, де чекають з фронту. Його «Мир вам!» не скасовує болю, але не дозволяє болю знищити людську гідність. Він промовляє, навіть у темряві, серед руйнувань і страждань, що не все втрачено, бо Його мир дає надію і силу піднятися та йти далі.
Говорячи про беззбройний мир, Папа не проповідує наївний пацифізм. Він нагадує про євангельську логіку, яка не дозволяє злу остаточно формувати серце людини. Для українців це означає особливу духовну боротьбу: захищаючи своє життя і свободу, не озлобитися, не дозволити ненависті стати нормою, не звикнути до смерті як до буденності. Бо перемога без збереженого серця буде поразкою.
Особливо болісно звучить у Посланні критика світової логіки переозброєння і звикання до війни. Україна знає, що означає бути частиною «війни по частинах», про яку говорить Папа. Ми бачимо, як світ часто навчається жити поруч із війною, рахувати відсотки витрат і геополітичні ризики, забуваючи про імена, обличчя і могили. У цьому контексті Церква в Україні покликана зберігати пам’ять, називати зло злом і не дозволяти, щоб війна стала лише статистикою.
Роззброюючий мир, про який говорить Папа Лев XIV, починається із роззброєння серця. І це правда, адже перш ніж вибухають ракети та дрони, запалюються ненавистю серця… Але саме тут полягає сила надії: якщо зберегти в серці віру, доброту і милосердя, навіть у найтемніші часи світло миру здатне пробиватися крізь темряву. Україна, яка щодня відчуває біль війни, може черпати сили у цьому мирі — як у диханні воскреслого Христа, Який завжди поруч.
Папа наголошує і на відповідальності політиків, дипломатів, міжнародних інституцій. Для України це слово є також проханням до світу: не втомлюватися від справедливості, не зраджувати правду, не підмінювати мир капітуляцією. Справжній мир не будується на страху і силі, а на правді, довірі та гідності кожного народу.
Завершуючи своє Послання, Святіший Отець звертається до пророцтва Ісаї про перекування мечів на рала. Для нас це не поетичний образ, а мрія, вистраждана кров’ю. І все ж Церква наважується її повторювати, бо вірить: Бог не залишив історію. 2025-ий ювілейний Рік Надії завершився, але він залишив глибокий заклик не дати війні вбити віру в майбутнє.
Для України це також заклик не забувати про маленькі перемоги миру: зустрічі в родинах і громадах, відновлення шкіл, лікарень, допомога пораненим, взаємна підтримка. Кожен прояв милосердя, кожне добре слово — це «цеглина» в будівництві миру і добра, які сильніші за зброю. Навіть у темряві війни серце, сповнене віри та надії, здатне стати місцем пробудження нового життя, нового відродження нації.
Нехай це папське слово допоможе нам вистояти — не лише фізично, але й духовно. Ще раз нагадає світові про жахіття війни в Україні та в інших гарячих точках. Бо мир, про який говорить Христос, може зростати навіть серед руїн. І саме з такого миру починається відновлення. І в цьому світлі ми можемо впевнено молитися:
Господи, благослови нашу землю миром, дай силу нашому народові перемогти зло війни, зміцни віру та надію, збережи мир у серцях і допоможи нам відроджувати життя навіть серед руїн. Амінь.
о. Іван СТЕФУРАК,
головний редактор
