Сучасне село Павлівка (до 1946 року Поволче – Павельче) розташоване на 11 кілометрів від Івано-Франківська. Тут, поміж полями і садами, особливо відчувається тиха сила молитви, пам’яті та людської єдності. Це село, де історія тісно переплелася з вірою, а духовність стала не лише спадщиною минулого, а й живою основою сучасного життя.
«На території села є дві церкви — Святого Миколая та Христа Спаса, шість капличок, статуя Матері Божої, а також багато хрестів, встановлених на честь визначних для Павлівки подій», — розповідає отець Василь Сенько, адміністратор парафії Святого Миколая, і додає з особливою гордістю: серед уродженців села — десять священників.
Щодо історії храму святого Миколая, то спершу в селі існувала церква Святого Архистратига Михаїла. У спогадах старожилів є інформація, що храм уже був у 1848 році, та коли його побудували – невідомо. У роки Першої світової війни Павлівка була вщент зруйнована. Не стало й церкви. У той драматичний час духовним провідником громади був отець Іван Стефанчук — постать, яка назавжди залишилася в історії села. Освічений богослов, випускник Львівського університету, він був не лише священником, а й багаторічним керівником сільського, шкільного хорів, ініціатором створення драматичного гуртка, артистом-аматором, музикантом. Отець Стефанчук очолював «Просвіту», організовував хори, драматичний гурток, підтримував футбольну команду, віддав землю під стадіон, заохочував молодь до участі у «Пласті» та «Соколі», створив товариство тверезості.
Саме багатогранний душпастир після Першої світової очолив відбудову села та храму. Нову церкву Святого Миколая споруджували майстри з карпатських сіл, а кошти збирали усією громадою. До речі, частину коштів отець Стефанчук здобув завдяки справі, сповненій християнського милосердя: організував перепоховання австрійських вояків, загиблих на території села. Австрійський уряд виплатив за це винагороду, яку громада спрямувала на будову храму. Церкву звели напрочуд швидко: уже в 1928 році затвердили план, а в грудні 1929-го храм урочисто освятили.
Проте нові випробування чекали попереду. З приходом радянської влади церква почала занепадати. На парафію наклали непосильні податки. Отець Стефанчук, ризикуючи свободою і життям, писав скарги навіть до Сталіна. На початку 1960-х років над храмом нависла загроза знищення. Люди говорили, що церкву можуть спалити.
Павлівчани почали рятувати церковне майно, розбираючи його по домівках. До порятунку долучилися навіть тодішній голова сільської ради Данило Заяць. Він, порадившись із головою колгоспу Данилом Байляком, наказав завезти в церкву… зерно.
Сабіна РУЖИЦЬКА
(Закінчення читайте в ч. 18 газети «Нова Зоря»)
