Український медіапростір за останні роки кардинально змінився. Паперові газети запускають онлайн-версії та активно переходять у соцмережі, телевізійники — у YouTube, а журналісти дедалі частіше працюють разом зі штучним інтелектом. Водночас війна загострила питання інформаційної безпеки, а Telegram став не лише найоперативнішою платформою, а й одним із найбільших викликів для держави.
Минуло вже три роки з моменту набуття чинності Закону України «Про медіа». Що він реально змінив? Чому друковані медіа досі залишаються важливими? Чи можливо регулювати роботу Telegram? І якими будуть українські медіа через п’ять років? Про це ми поговорили з представником Національної ради в Івано-Франківській області Ігорем Масловим.
— Минуло вже три роки з моменту набуття чинності Закону України «Про медіа». Як ви оцінюєте його вплив на український медіаринок?
— Насправді, цей закон став однією з найбільших реформ у сфері медіа за весь час незалежності України. До його ухвалення ми фактично жили за законом «Про телебачення і радіомовлення», який був прийнятий ще у 90-х роках минулого століття. А медіапростір — це одна з найдинамічніших сфер. Він постійно змінюється, не залишаючи часу на очікування. Новий закон «Про медіа» фактично вперше створив єдине правове поле для всіх видів медіа. Завдяки цьому Україна отримала сучасний документ, який враховує реалії цифрового світу.
— Ухвалення Закону «Про медіа» називали одним із важливих євроінтеграційних кроків України. Наскільки, на вашу думку, він справді наблизив нас до європейських стандартів?
— Коли Україна задекларувала курс на вступ до Європейського Союзу, одним із його пунктів було саме реформування медійного законодавства. Тому над законом працювала велика група експертів, які аналізували європейські директиви та законодавство різних країн.
Після ухвалення закону документ проходив оцінку європейських експертів. Вони підтвердили, що Україна виконала ту частину євроінтеграційних вимог, яка стосувалася медіасфери.
— Які зміни після ухвалення закону медіа відчули найбільше?
— Напевно, найважливіше — це те, що закон зробив систему простішою для медіа. Раніше фактично все будувалося на ліцензуванні, а це означало жорсткі перевірки, попередження та штрафи за порушення. Зараз ми перейшли до значно м’якшої системи. За незначні порушення медіа отримують приписи — тобто сигнал про те, що є певні невідповідності, які потрібно виправити.
Друге — це розділення ліцензування і реєстрації. Ліцензується тепер тільки ефірне мовлення, тобто те, що використовує радіочастотний спектр. Все інше — онлайн-медіа, друковані медіа, YouTube-проєкти — працює через реєстрацію. Це значно спростило життя медіа.
— Як закон змінив роботу онлайн-медіа та цифрових платформ?
— Закон фактично вперше ввів онлайн-медіа в офіційне правове поле. І це важливо. Варто зазначити, що реєстрація онлайн-медіа добровільна. Але медіа почали активно реєструватися, тому що це дає офіційний статус. Наприклад, для отримання грантів це дуже важливо — більшість донорів хочуть працювати саме із зареєстрованими медіа. Крім того, реєстрація означає відкритість: люди бачать, кому належить медіа, де редакція, їхні контакти. Це формує довіру.
— А як щодо регуляції Telegram-каналів, дописів у соцмережі Х чи Threads? Адже сьогодні це одні з найпопулярніших платформ і водночас одна з найбільш дискусійних тем.
— Найскладніше питання зараз — це цифрові платформи й анонімність. Наприклад, Telegram. Ми прекрасно розуміємо, наскільки це популярна платформа. Вона технологічно дуже зручна. Telegram працює навіть при слабкому інтернеті, під час блекаутів, коли інші месенджери вже не функціонують.
Але одночасно це величезний виклик для інформаційної безпеки. Telegram практично не співпрацює з Україною. Там величезна кількість анонімних каналів, де неможливо зрозуміти, хто власник, хто відповідає за контент і хто формує порядок денний.
У цій розмові вперше хочу згадати, що нещодавно я спеціально аналізував анонімні Telegram-канали, які мають прив’язку до Івано-Франківщини. Їхня сумарна аудиторія — понад 500 тисяч підписників. Це дуже велика цифра.
І проблема зараз не лише у відвертих фейках. Найнебезпечніше — це маніпуляції. Коли з десяти повідомлень дев’ять будуть правдивими, а одне — зі спеціально вкинутою дезінформацією. Людина вже має довіру до каналу і не помічає моменту, коли їй підсовують маніпуляцію.
У цьому випадку заборона — найпростіше рішення, але не обов’язково правильне. Заборона проблеми не вирішить. Важливіше привести його роботу до тих правил, за якими працюють інші платформи: прозорість власності, редакційний контроль, відкритість. І ще важливіше — сформувати медіаграмотність людей. Бо ми не можемо кожному сказати, що читати, а що ні. Але можемо навчити аналізувати інформацію.
— Чому сьогодні медіаграмотність фактично стала питанням безпеки?
— Тому що сьогодні інформації настільки багато, що людина фізично не встигає все перевіряти. Але проблема в тому, що багато хто перестав критично мислити. Люди часто сприймають будь-яке повідомлення як правду лише тому, що «десь написали» або «хтось сказав».
Сьогодні це дуже небезпечно. Особливо в умовах війни і розвитку штучного інтелекту. Іноді дуже важко відрізнити справжнє фото чи відео від згенерованого нейромережами. Тому медіаграмотність — це вже не просто додаткова навичка, а питання безпеки. Це обов’язкова компетенція.
— Як змінилися друковані медіа після ухвалення закону «Про медіа»?
— Закон дуже сильно систематизував цю сферу. Якщо раніше ми фактично мали лише формальний перелік зареєстрованих видань, то після набуття чинності нового законодавства стало зрозуміло, які медіа реально працюють, а які існували лише «на папері».
Коли ми починали працювати за новим законом, у реєстрі Міністерства юстиції по Івано-Франківській області було майже 500 друкованих медіа. Але на практиці далеко не всі з них виходили друком, мали редакції чи вели повноцінну діяльність.
Після перереєстрації та переходу на нову систему фактично відбулося очищення й упорядкування ринку. Сьогодні в області є трохи більше сотні зареєстрованих друкованих медіа — і це вже переважно реальні видання, які працюють, друкуються, мають свої редакції, журналістів і постійний контакт із читачем.
Тобто закон не просто змінив процедури — він дозволив побачити реальну картину медіаринку. Це стало важливим і для держави, і для самих редакцій, адже тепер система є значно прозорішою та зрозумілішою.
— У чому, на вашу думку, головна цінність друкованих медіа сьогодні?
— На мою думку, головна цінність друкованих медіа — у їхній здатності залишатися документом часу і зберігати пам’ять. Онлайн новина дуже швидко з’являється і так само швидко зникає в інформаційному потоці, а друковане слово залишається. Я бачив підшивки газет за десятки років — і це фактично жива історія області: як змінювалися громади, про що говорили люди, чим жила країна у різні періоди.
Водночас, щоб залишатися актуальними, друковані медіа повинні змінюватися разом із часом і звичками аудиторії. Сьогодні вже неможливо бути лише газетою в класичному розумінні. Люди отримують інформацію з різних платформ, тому сучасне медіа має бути одночасно і друкованим виданням, і сайтом, і сторінкою у соціальних мережах, а часто ще й YouTube-каналом чи ресурсом на інших платформах.
І дуже добре, що багато редакцій це розуміють. Навіть районні газети сьогодні активно заходять у цифровий простір: запускають електронні передплати, роблять PDF-версії номерів, працюють із соцмережами, створюють відеоконтент. Це означає, що редакції шукають нові способи бути ближчими до свого читача і водночас зберігати унікальну роль друкованого медіа, яку неможливо повністю перенести в онлайн.
— Як ви бачите українські медіа через п’ять років?
— На мою думку, за найближчі п’ять років українські медіа переживуть дуже серйозну трансформацію. Ми вже бачимо ці зміни зараз, і вони лише посилюватимуться. Передусім це стосується способу споживання інформації. Люди дедалі менше хочуть підлаштовуватися під ефір чи графік виходу програм. Сучасна аудиторія хоче отримувати контент тоді, коли їй зручно.
Саме тому телебачення поступово переходить у нелінійний формат. Буде й надалі зростати роль YouTube, OTT-сервісів, платформ із контентом «на вимогу». Глядач уже звикає сам обирати, що дивитися, коли дивитися і на якому пристрої. І медіа доведеться враховувати цю зміну поведінки аудиторії.
Радіо, на мою думку, залишиться доволі стабільним медіа. Воно має свою особливу нішу і перевагу — це дуже зручний фоновий формат. Люди слухають радіо в машині, вдома, на роботі, під час повсякденних справ. І ця функція навряд чи зникне.
А от телебаченню та друкованим медіа доведеться значно активніше адаптовуватися до нових умов. Сьогодні вже недостатньо працювати лише в одному форматі чи на одній платформі. Якщо редакція існує тільки як газета або тільки як телеканал, їй буде дуже складно конкурувати в сучасному інформаційному середовищі.
Мені здається, що через п’ять років найбільш успішними будуть ті медіа, які навчаться бути всюди: працювати одночасно для телебачення, сайту, соціальних мереж, YouTube та месенджерів. Аудиторія стала дуже мобільною, і медіа повинні йти за нею.
Водночас я думаю, що попри всі технологічні зміни головним залишиться не формат, а якість контенту і довіра аудиторії. Люди й надалі шукатимуть медіа, яким можна довіряти. І саме це визначатиме, хто зможе успішно розвиватися в майбутньому.
— На завершення: які навички сьогодні необхідні кожному споживачу інформації?
— Найважливіше сьогодні — постійно розвивати медіаграмотність і критичне мислення. Ми живемо в час великої кількості інформації, і далеко не все, що люди бачать чи читають, є правдою. Дуже багато маніпуляцій, фейків і контенту, створеного за допомогою штучного інтелекту. Тому важливо навчитися розуміти, яким медіа можна довіряти, перевіряти джерела й критично ставитися до інформації. Критичне мислення — це не про недовіру до всього, а про вміння аналізувати й відрізняти якісний контент від маніпуляцій.
Також не потрібно боятися сучасних технологій та штучного інтелекту. Але використовувати такі технології потрібно відповідально. Якщо матеріал створений або частково підготовлений за допомогою штучного інтелекту, про це варто чесно вказати.
Думаю, через кілька років журналісти, які вмітимуть грамотно працювати із сучасними технологіями, матимуть значну перевагу. Але водночас жодна технологія не замінить професійності, відповідальності й журналістської етики — і про це варто пам’ятати.
Розмовляла Христина ГАМАНЮК
