Ісповідник віри, крилошанин, член Богословського наукового товариства о. Антоній Казновський належить до когорти тих священників, на долю яких випали переслідування, репресії та фізичне знищення. Цей священник активно брався до плідної душпастирської праці, а отже і до праці над національним відродженням нашого народу. Його життя і діяльність свідчать про незвичайну незламність духу, непохитність у вірі, що є гідним прикладом для наслідування. Отець Антоній постійно молився за кращу долю свого народу і вірив, що Українська католицька церква дочекається свого воскресіння. Від 2001 року триває беатифікаційний процес прилучення отця Антонія Казновського до лику блаженних.
Народився о. Антоній Казновський 23 липня 1878 року на хуторі Гаї, біля Бучача, в родині багатого купця Онуфрія Казновського та Кароліни з Барицьких.
Родина Казновських була багатодітною, але вижив тільки Антоній, тож батьки вирішили присвятити подальше життя сина служінню Богові. Антоній у дитинстві переніс важку недугу – туберкульоз костей, мав одну ногу коротшу за другу, але це не завадило йому блискуче вчитись й одержати теологічну освіту у Львові.
Після закінчення академічної гімназії у Львові він, згідно з обітницею батьків, вступив на теологічний факультет Львівського університету. Перед висвяченням одружився з Теодозією Глібовицькою, дочкою отця Омеляна, пароха села Глубічка Борщівського повіту. В 1900 році кир Андрей Шептицький рукопоклав його і призначив сотрудником у село Озеряни Бучацького деканату, пізніше — у село Дзвиняч Заліщицького, а згодом — у село Сков’ятин Борщівського деканату.
У 1905 році під час богослужіння помер о. Омелян Глібовицький. Із волі митрополита А. Шептицького о. Антоній Казновський став парохом села Глубочка Борщівського повіту з умовою, що він опікуватиметься осиротілими дітьми о. Омеляна. Своє зобов’язання о. Антоній виконав чесно. Всі діти отримали семінарійну або гімназійну освіту, були виховані національно свідомими українцями.
Наділений від Бога даром проповідництва, організаторським хистом та безстрашним характером, о. А. Казновський організував у селі Глибочку діяльність товариства «Сокіл», сприяв спорудженню читальні «Просвіти», будинку товариства «Рідна Школа», заснував дитячий садочок. Ревно опікувався релігійним та культурним життям парафії, осередком якого стали церква Різдва Богородиці, каплиця Св. Івана Богослова, приватна двокласна школа сестер служебниць Пречистої Діви Марії Непорочного Зачаття, яка у 1935 році переросла в п’ятикласну, «Апостольство молитви», Братство тверезості. Також він брав активну участь у розбудові Центросоюзу в Борщеві.
Із родинних переказів відомо, що під час визвольних змагань 1918-1919 років о. Антоній був капеланом Української Галицької армії, перебував на кількох фронтах до кінця війни. У 20-тих роках був повітовим організатором УНДО, організатором багатьох віч. За просвітницьку й патріотичну працю його постійно переслідували поляки. Вони кілька разів підпалювали парафіяльні будинки душпастиря, тричі ув’язнювали отця (восени 1919 року вперше заарештували і запроторили його до одного з концентраційних таборів на території Польщі, другий — під час так званої «пацифікації», третій — перед самим початком німецько-польської війни 1939 року). Але священник не лякався погроз і продовжував працювати для народу.
Іван ДРАБЧУК,
співробітник Національного заповідника «Давній Галич»
(Продовження читайте в ч. 20 газети «Нова Зоря»)
