8 вересня храмове свято відзначатиме одна з найстаріших святинь Калуша — церква Різдва Пресвятої Богородиці, що на Загір’ї.
За понад два століття свого існування вона була не лише місцем молитви. Храм пережив війни, роки безбожницької влади, закриття і час, коли святиню перетворили на склад. Та молитва сюди повернулася. Сьогодні давня церква знову живе повнокровним парафіяльним життям, об’єднуючи довкола себе дітей і дорослих, молитву і служіння, пам’ять про минуле та надію на майбутнє.
Церква має цікаве історичне минуле й активне сьогодення.
«Наш храм розташований на Загір’ї. Це давнє передмістя Калуша, а тепер частина міста, — розповідає парох отець Андрій Челядин. — Церква давня. Згідно з історичними документами, її освятили в грудні 1792 року. Щоправда, тоді вона була названа на честь святого апостола Андрія Первозванного».
Минали роки. Наступні згадки про парафію та храм датуються 1857 роком. У давніх записах зазначено, що при церкві на Загір’ї діяла парафіяльна школа. У 1869 році на Загір’ї освятили хрест із написом «Святому Трезвінню». Він стояв на роздоріжжі теперішніх вулиць Церковної та Сагайдачного. На жаль, святиню знищили в 1950-х роках, у часи войовничого атеїзму. У 1936 році жителі Загір’я брали участь у зустрічі з митрополитом Андреєм Шептицьким.
Храм пережив Першу та Другу світові війни. Та особливо важким випробуванням стали радянські часи. У 1961 році святиню закрили. У різні роки тут облаштовували склади меблів та автомобільних шин, зберігали побутову хімію й сіль. 18 грудня 1989 року громада Загір’я однією з перших на Калущині повернулася в лоно Української Греко-Католицької Церкви. І там, де десятиліттями був склад, знову зазвучали молитви. Освячення відновленого храму відбулося 21 вересня 1990 року. Святу Літургію тоді очолив отець-митрат Роман-Андрій Кияк.
«Я прийшов на парафію 13 грудня 2007 року, — продовжує отець Андрій. — Сам я народився і виріс у Калуші. Мій батько — священник, навчався я в Івано-Франківську. Спочатку служив в Українській Автокефальній Православній Церкві, а в 2003 році став греко-католицьким священником. Служив у селах Станькова, Пукасівці, Курипів та Ганнівці».
З 2007 року отець Андрій разом із парафіянами зробив чимало для розвитку та облаштування храму і його території. Сьогодні біля церкви стоїть стара дзвіниця, поруч із якою добудували капличку, де парафіяни можуть запалювати свічки. Адже робити це в старовинному храмі небажано, оскільки від кіптяви руйнуються стіни. Біля церкви також збудували дім для панахид.
Сабіна РУЖИЦЬКА
(Продовження читайте в ч. 34 газети «Нова Зоря»)
