У сьогоднішній статті розкажемо про родину Баревичів, представники якої відіграли важливу роль в релігійному, освітньому та політичному житті Галичини другої половини ХІХ – початку ХХ століть. Інформація різнопланова, при чому зібрана з різних джерел. Вона відповідає духу епохи, у якій жили ці люди. Із написаного нижче видно, що постаті, про яких йтиме мова, – суперечливі. Можна простежити, як вони або піднімалися у своєму кар’єрному рості, або їх життя опускало вниз через їхні людські вади.
Розпочнемо розповідь із отця Томи Баревича. Народився він 17 жовтня 1836 року в с. Базар Чортківського повіту на Тернопільщині. Це – греко-католицький священник, педагог і громадський діяч, посол до першого галицького сейму (1861–1867), викладач грецької мови у Дрогобицькій гімназії, згодом – її директор (1867–1872), пізніше – директор гімназії в Самборі, співробітник різних галицьких газет.
Походив із родини греко-католицького священника та кантора Василя (за іншими даними – дяка). Його батько, ймовірно, був сином о. Івана, пароха у Кремидові. Тома закінчив середню школу в Бучачі та класичну гімназію у Львові, де склав іспит на звання зрілого шкільного ліцею у 1855 році. У 1855–1859 роках вивчав богослов’я в Центральній греко-католицькій семінарії та в Богословському кабінеті Віденського університету. Після завершення навчання почав викладати у 1860 році як помічник у гімназії в Самборі, а у 1861 році в Домініканській гімназії у Львові. У 1863 році став штатним викладачем у гімназії в Станиславові. У 1864 році був висвячений на священника.
У 1864 році Т. Баревич також склав додатковий іспит у Відні, отримавши кваліфікацію викладання класичної філології в середніх школах. Він був директором гімназії в Дрогобичі (1872-1874) (тоді в гімназії навчався Іван Франко, який залишив про нього спогади) та Центральної католицької вищої гімназії в Самборі (1874-1889). У 1889 році він вийшов на пенсію та жив у Самборі. У 1881–1884 роках став членом Самборської повітової ради.
Член парламенту Галичини другого терміну (1867-1859), обраний до Національного парламенту Галичини в 1-й курії Станіславівського повіту від Станиславівського виборчого округу.. Він також був членом парламенту Державної ради у Відні другого терміну (20 травня 1867 – 31 березня 1870), де належав до Польського кола. Обраний Сеймом від 1-ї курії (великого стану), він пішов у відставку зі свого місця на знак протесту проти привілейованого ставлення до німців та відхилення Галицької резолюції.
За політичними поглядами Т. Баревич був «полонофілом», і деякі українці звинувачували його у «службі полякам». Казимир Хлендовський писав про нього: «Улюбленцем Голуховського, його радником у всіх русинських справах, був отець Баревич, пізніше директор середньої школи. Він був майже таким же русином, як і Савчинський, який вважав обидві нації вічно братніми, йшов за поляками в усіх національних справах і не озирався на святоюристів (очевидно, членів товариства Святого Юра). Таких русинів ставало все менше і менше». З іншого боку, «Енциклопедія українознавства» стверджувала, що він співпрацював з московськими газетами. Це видається малоймовірним у світлі розповіді Яна Ляма, який представив його в «Газеті Народової» так: «Цей посланець неминуче русин, свято-юристи, як пан Савчинський чи Попель, не можуть йому цього заперечити.
Стверджувати, що отець Баревич не любить свій народ, було б рівносильно звинуваченню його в тому, що він не любить себе. Саме тому, що він русин і любить русинський народ, він стоїть у діаметральній протилежності свято-юристам. Його промова, виголошена під час дискусій про мову навчання, дуже заплутала їхні плани: варто було бачити отруйні погляди, які вони кидали на нього, коли він нагадав їм, що двадцять років вони нічого не зробили для русинської мови чи для русинської писемності, а лише запровадили москвофільство. Один русин, який говорить таким чином, гніває їх і шкодить їм більше, ніж сотня найдотепніших промов посланця Борковського».
Магдалена Семчишин писала у своїй праці, що «він був противником ідеї москвофільського руху. У парламентській каденції 1867-1870 років отець Баревич був секретарем парламенту і не брав участі, разом з іншими русинськими депутатами, у демонстративному виході із зали засідань під час обговорення Галицької резолюції. Згодом він був стигматизований русинськими депутатами та виборцями».
Подав Іван ДРАБЧУК,
співробітник Національного заповідника «Давній Галич»
(Продовження читайте в ч. 34 газети «Нова Зоря»)
