Рівно 50 років тому, в сонячну неділю, 13 вересня 1970 року, на Театральній площі в Чернівцях збирався натовп. Подія планувалась непересічна – пряме включення до ефіру київської студії телебачення.
Передача “Камертон доброго настрою” мала стати майданчиком для першого ефірного виконання пісень чернівецької музичної зірки – композитора Володимира Івасюка.
“Прем’єрити” мали двома свіженаписаними піснями – “Червона рута” та “Водограй”.
Величезна камера, схожа на коробку фокусника, і двоє перед нею – Івасюк та місцева юна співачка – Олена Кузнєцова, – пише НЗ з посиланням на BBC-Україна.
50 років по тому ми стоїмо з Оленою на тому самому місці. Вона стомлено повторює слова спогадів про той день. Практично щорік їй доводиться робити те саме.
Тоді вона потрапила в ефір випадково. Володимир Івасюк, хоч і був іще юним студентом, але енергії та організаторських здібностей йому вистачило на створення та участь у вже декількох музичних колективах, які на регулярній основі виступали по всіх регіонах навколо Чернівців.
Тепер таких людей називають концертними директорами або навіть і продюсерами. А 21-річний Володя Івасюк був студентом-медиком і “самодіяльним” композитором.
Його ж активність в організації концертів і привела до того, що всі вокалісти, з якими він працював на той момент, були на гастролях. Цей факт і вирішив долю Олени Кузнєцової, яка увійде в історію і десятки телевізійних сюжетів як перша виконавиця “Червоної рути”.
На прохання ще раз заспівати легендарну пісню Олена зітхає – давно не співає, операція на зв’язках. Тепер лише вчить студентів і до ювілеїв дає інтерв’ю.
Не було людини в Чернівцях, яка б не наспівувала “Червону руту”. Здавалось, що ті, хто не потрапив на площу, слухав пісні в ефірі. За рік той самий ефект буде справлено на весь СРСР. Українською заспівали узбеки, литовці, казахи, грузини й росіяни.
З кумедних селян українці раптом перетворились на тих, що роблять “мейнстрім-контент”. Слів таких ще, звісно, ніхто не вживав, але суть полягала саме в цьому. Музика, яку слухають не як етнографічну екзотику, а як сучасний модний саунд.
Мелодика пісень юного Івасюка, який і композитором не мав права називатись, тому що не мав такого диплому, була настільки вибухово сучасною, що її було вирішено видавати порційно.
На всесоюзний конкурс “Пісня року” в 1971 році поїде “Червона рута”, а “Водограй” залишать на 1972-й. Згодом музика Івасюка розлилась і за межі Союзу. Софія Ротару з “Водограєм” їде в Сопот.
За сучасними критеріями Івасюк перетворився на суперзірку. Через 9 років після того історичного моменту на Театральній площі це його й загубить.
Більше ста пісень. Десятки не записаних на плівки творів. Музичні фільми, серед яких і однойменна “Червона рута” з Василем Зінкевичем та Софією Ротару в головних ролях. Діаспора співає Івасюка. В Америці видають платівку його пісень.
Сестри Івасюка розповідають, що одного разу Володимир побував на “серйозній дружній розмові” в КДБ. Чи була вона єдина, невідомо.
“Органи” запропонували Івасюку “виправдатися” за популярність у ворожій Совєтам Америці жестом щедрості – віддати доларові гонорари за свої твори у “Фонд миру”. На що принциповий Івасюк відповів, що не фінансуватиме “терористичні організації”.
Тут треба зазначити, що саме цей Фонд свого часу фінансував військові операції СРСР по “заподіянню соціалізму” в різних куточках світу.
Промовчав Івасюк тоді тільки про те, що американського гонорару він тоді і сам не бачив жодного разу, бо його було просто неможливо отримати в обхід того ж таки КДБ.
Інсценоване самогубство Володимира Івасюка в 1979 році красномовно говорило про масштаб його особистості, зокрема про його вплив. Лагідна пропаганда всього українського в нього виходила сама собою. Він просто писав суперсучасні хіти. І тільки українською.
Він зник з дому. А його тіло знайшли аж за місяць в лісі за Львовом.
Справу про його смерть, яку тоді радянська прокуратура швидко кваліфікувала як самогубство, вже двічі поновлювали.
“Самогубство” як визначення вже скасували, але з’ясувати, що саме відбувалось в квітні й травні 1979 року між днем зникнення і датою смерті, поки що лишається загадкою. На її розкриття ми тепер чекаємо від СБУ, бо саме Служба безпеки поновила розслідування останньою.
“Червоній руті” – 50. У неї є з десяток варіантів тексту, тому що Івасюк писав його і вдосконалював декілька років.
Його однокурсниця з медичного й досі зберігає перший варіант, написаний його рукою.
Сьогодні “Червона рута” – десь майже офіційно, десь ні – є гімном української ідентичності.
До ювілею “Червоної рути” в Україні проведуть онлайн-марафон “Пісня буде поміж нас”, де зазвучать 43 пісні Володимира Івасюка. Кавер-версії співатимуть українські зірки у супроводі симфонічного оркестру.
4-5 грудня “Червона рута”, “Водограй”, “Мальви”, “Я піду в далекі гори”, “Тільки раз цвіте любов” зазвучать по-новому і знову. А сестри, друзі, колеги Івасюка розкажуть історії про його життя в 1970-х роках.
