Якщо заглянути до вікіпедії – вільної енциклопедії – і знайти там село Побережжя Тисменицького району, то серед відомих жителів є українська екстрадна співачка, Заслужена артистка України Ірина Лончина. З Ірою ми знайомі понад 10 років. Її ніжний спів, особливий тембр голосу, тексти пісень та музика, які пише сама, зачарували багатьох українців у рідній країні. Останні кілька років Іра проживає в Сполучених Штатах Америки. Там дає концерти для української діаспори, бере участь у святах та фестивалях. Про життя за океаном ми розмовляємо з нею за чашкою кави в її рідному селі на Івано-Франківщині.
– Іринко, знаю тебе, як велику патріотку своєї землі. Люблю і часто слухаю твої пісні на диску, коли подорожуємо кудись з родиною. Що змінилось у твоєму житті за останніх кілька років?
– Я ніколи не планувала жити в США, оскільки дуже люблю Україну. Але доля розпорядилася по-іншому. Починаючи з 2012 року, на запрошення друзів я часто приїжджала на кілька місяців в Америку. Там мала ряд концертів, брала участь у фестивалях в різних штатах. У Нью-Йорку я познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Олексієм. У 2015 році ми одружились. А уже навесні 2018 року народилась наша донечка Еліза. Ми живемо в чудовому зеленому штаті Коннектикут, який мені нагадує українські гірські міста. Тут, в Америці, я час від часу готую українські страви. Ну і, звичайно, в нашому домі завжди звучить українська пісня.
Коли я зійшла з літака, коли ступила на рідну землю, то було неймовірне відчуття щастя і радості. Адже планувала приїхати ще на Великдень, але через пандемію не було такої можливості. Це дуже довгоочікувана поїздка.
Мені завжди хотілось частіше приїжджати в гості до батьків та родини. Однак обставини склалися так, що чотири роки я не змогла побувати на рідній землі. І нарешті цього року нам з донечкою вдалось приїхати. Мої батьки вперше взяли на руки свою внучку. Це були неймовірні відчуття та емоції, які важко передати словами. Хоча ми щоденно розмовляли по скайпу, але він не може замінити живого спілкування й тактильного контакту.
– Ірино, ти одна з небагатьох співачок, які в репертуарі мають виключно україномовні пісні, якими прославляєш Україну, виконуючи їх у різних країнах світу…
– Так, у моєму доробку три музичних альбоми, в яких переважають авторські пісні (слова і музика власні). Останнім часом продовжую творити уже на теренах США, де у мене народилось кілька нових пісень. Пісню «Українська земля» презентувала як прем’єру на одному з моїх сольних концертів. Було кілька благодійних концертів для допомоги українській армії і потерпілим на війні солдатам, а також для допомоги дітям загиблих воїнів АТО-ООС. Коли моїй донечці виповнився один рік, я написала для неї і про неї пісню «Щастя». Всі ці пісні звучать на моїх концертах за кордоном. Сподіваюсь, що незабаром зможу презентувати їх і слухачам в Україні.
– Яке значення для українців США мають українські фестивалі?
– Це хороша, приємна нагода зустрітися з нашими земляками. Звучать українські пісні, молодь виконує народні танці, продаються українські страви, вишиванки. Таке враження, ніби на день переносишся в Україну. Панує українська атмосфера. Я кілька разів бувала в Чикаго на фестивалях та концертах. Там велика українська діаспора. Брала участь багато разів у «Лемківській ватрі». Вона відбувається у Нью-Йорку в оселі СУМ . Кожен фестиваль є особливим і цікавим по-своєму. У 2017 році я мала велику честь виконувати Гімн нашої Держави на прийнятті Посольства України з нагоди Дня Незалежності України та 25-ої річниці встановлення дипломатичних відносин між Україною та США (Вашингтон).
Складається враження, що тут є своя маленька Україна, адже у кожному штаті дуже багато українців. Є велика кількість українських церков та недільних шкіл. Люди дуже зайняті, дехто працює навіть на кількох роботах, але дружні. Особливо часто об’єднуються в добрих справах. Час від часу надходить допомога від діаспори українській армії, навіть є фонди допомоги потерпілим воїнам. Люди всім серцем люблять і підтримують Україну. І кожного дня об’єднуються в молитві за мир на нашій землі.
– Чи ваша родина бере участь у богослужіннях?
– Так. Ми одразу, як тільки переїхали в штат Коннектикут, почали шукати українську церкву. Наших храмів тут чимало. У святині, яку ми відвідуємо, більшість українців є англомовними, в них українське коріння, але народжені вони в Америці. Через це Служба Божа ведеться на двох мовах. В цій греко-католицькій церкві ми і вінчалися з чоловіком, і донечку хрестили.
– Вже минуло два тижні з часу твого приїзду в Україну. Як почуваєшся на рідній землі?
– Я дуже рада, що зараз перебуваю в Україні, що поруч батьки, сестра з родиною. Батьківська хата має особливу ауру і енергетику. Одразу поринула у спогади, згадалось дитинство, юність. Можливо, перебування серед рідних надихне на написання нових пісень.
На жаль, зараз не найкращий час для екскурсій, тому частіше ми всі перебуваємо вдома. У батьків власне подвір’я, сад, невеличка господарка. Донечці тут дуже цікаво, вона радо грається зі своїм двоюрідним братом. Я проїхалась рідним селом і ще раз переконалась, що воно – прекрасне. У моєму репертуарі багато патріотичних пісень. «Це моя Україна» – одна з улюблених, авторських, в яку я вклала всю свою любов до рідної землі.
В небі сонце сяє, наче наш стяг.
Віра оживає в наших серцях.
І ніде так не співає душа,
Як удома, там, де рідна земля.
Розмовляла Юлія БОЄЧКО.
