Наступна неділя, 27 вересня, в церковному календарі позначена святом Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього. Воно є одним з небагатьох свят, яке, крім днів передсвяття і посвяття, має ще й окрему неділю, яка приготовляє до нього, тобто неділя перед Воздвиженням, а також іншу, що йде після нього, тобто Неділю по Воздвиженні. Крім цього, в літургійному році згадується Хрест ще й на Хрестопоклінну неділю, третя неділя Великого посту. Саме цих декілька неділь церковного року є присвячені для особливого спомину Хреста, на якому Ісус, заради людського спасіння, пролив останню краплину крові й води. Ці неділі стають нам доброю нагодою, щоб поглибити значення святого Хреста у ділі спасіння.
Саме свято Воздвиження Чесного Хреста має свій початок, пов’язаний з подіями, які сталися на початку IV-го століття, хоча вони покриті серпанком різних легенд. Початок передання починається тим, що Цар Костянтин 312 року ішов з походом на місто Рим для того, щоби здобути перемогу проти свого опонента Максенція на римський імператорський престіл. Битва відбулася біля Мільвійського моста (Ponte Milvio) над річкою Тибр. Легенда каже, що цар побачив на небі дивний знак – знак хреста, і почув слова: «Цим знаком переможеш!». І він здобув перемогу над переважаючим військом свого опонента. Тому, будучи уже імператором, посилає свою матір Олену до Єрусалиму для того, щоб віднайти той хрест, на якому був розп’ятий і помер Ісус Христос. Віднайдення цього хреста мало бути в 326 році. Історики Східної Церкви вважають, що дві події спонукали до встановлення цього свята: в IV-му столітті віднайдення Хреста на якому вмер Ісус, і його повернення з Персії у VII-му столітті.
Проте саме свято Воздвиження має свій початок з посвяченням храму Господнього Воскресіння, що його збудував Констянтин на Голготі, а посвятив його єрусалимський єпископ Макарій 13 вересня 335 року. Наступного дня після посвячення храму відбулося врочисте воздвиження віднайденого святого Хреста. Під час його воздвиження народ молився, повторюючи багато разів: «Господи, помилуй!».
Апостол Павло у Посланні до Корінтян каже: «Слово про хрест – глупота тим, що погибають, а для нас, що спасаємося – сила Божа» (1 Кор. 1, 18). Що можуть означати ці слова апостола як для тодішніх мешканців Коринти, так і для нас, людей 21-го століття?
Подивімось довкола: як тоді, так і тепер більшість людей заклопотані виключно земними речами і хрест для таких – це річ, від якої потрібно подалі втекти, адже це зайве терпіння, невигода, стриманість. Для таких, як зауважує Апостол Павло, це, як мінімум, – глупота… Щоб пояснити, що мав на увазі Апостол Павло, один художник зобразив цікаву карикатуру: на великому кораблі вирують розваги, учасники яких вигукують своєму сусіду, що пропливає поруч у невеличкому човні, ось таке: «Як ти до такого життя докотився?». Тут є одне «але», вони не бачать того, що бачить знизу цей чоловік. Їхній великий корабель вже доволі перехилився, він тоне…
Хотілося би відразу зазначити, що хто терпеливо несе свій життєвий хрест, це зовсім не означає, що така людина повинна бути абсолютно позбавлена будь-яких життєвих радостей. Навпаки, Господь бажає, щоб ми були щасливі. Допуск хрестів у нашому житті пояснюється двома мотивами. Перший – це те, що хрест – це боротьба добра зі злом. А в боротьбі завжди є жертви. Кожне наше терпіння спрямоване на те, щоб разом з Христом співтерплячим викоренити якомога більше цих терпінь для інших наших братів і сестер на землі.
Другий – те, що Господь не є тираном і звичайно не посилає нам хрести, щоб нас покарати. В противному випадку виходить, що Він покарав свого Сина. Однак, не виключено, що Господь з великої любові і милосердя може допустити якийсь хрест, якщо це єдиний шлях для нашого спасіння.
Щоб краще зрозуміти всю суть хрестів, пригадаймо дві дуже відомі притчі про Хрест. Збагнімо, що Ісус своєю смертю на Хресті перетворив кару на благодать, смерть на воскресіння! Дерево, на якому був покараний Христос, стає деревом життя, знаменням воскресіння!
Тому ми знову і знову співаємо: «Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і святеє воскресення Твоє славимо».
о. Іван СТЕФУРАК,
головний редактор.
Позбатися важкого хреста…
Один чоловік, невдоволений собою та іншими, говорив: «Хто сказав, що кожен мусить нести свій хрест? Невже не існує жодного способу його позбутися? З мене досить моїх щоденних прикрощів і турбот!».
Бог відповів йому уві сні.
Чоловік побачив земне життя людей як безконечну процесію. Кожна людина йшла, несучи на собі великий хрест, крок за кроком, з великими зусиллями просуваючись уперед.
Герой нашої розповіді також рухався у цьому безконечному потоці людей і двигав на собі тягар свого хреста. Але скоро він побачив, що його хрест довший, ніж в інших людей. Може тому, майнула в його голові думка, він не може дати собі з ним ради.
«Якби трохи вкоротити свій хрест, я так тяжко не мучився б», – вголос промовив він сам до себе.
Чоловік сів на придорожний камінь й добряче вкоротив свій хрест. Коли знову рушив у дорогу, відчув, що йдеться швидше й легше. Так він дійшов до того місця, де була мета його земної мандрівки. Перед ним зяяло глибоке провалля, а по той бік починалася «земля вічної радости». Ще здалеку було видно її дивовижну красу. Але як туди перейти? Ані мосту, ані кладки… Проте люди якось туди діставалися.
Як виявилося, вони знімали з плечей свої хрести, один кінець перекидали на другий бік провалля і по ньому входили в цю чудову землю вічної радости. Кожен хрест мав ідеальний розмір: саме такий, щоб з’єднати обидва краї провалля. Перейшли всі. Залишився тільки один чоловік – той, що вкоротив свого хреста. Тепер він зрозумів, що його вкорочений хрест не дозволить йому перейти безодню смерти.
У відчаї він почав плакати: «Ах, якби я знав…».
Але було вже запізно…
Вибрати легший хрест…
Одному чоловікові здавалося, що він живе дуже важко.
Якось він гаряче благав Бога, просячи собі інший хрест. Тієї ж ночі йому приснився сон, ніби стоїть у кімнаті, дивиться і дивується: яких тут тільки немає хрестів – і маленькі, і великі, і середні, і важкі, і легкі.
Довго ходив чоловік по сховищу, вишукуючи найменший і легкий хрест, і нарешті знайшов маленький-маленький, легенький-легенький хрестик і каже:
– Боже, можна мені взяти цей?
– Можна, – почув він у відповідь. – Тільки це і є твій власний хрест…
Бог завжди дає ношу, яка нам під силу.
Кожне випробування, яке ми приймаємо без нарікань, будує нас духовно і наближає до Творця.
