Сьогодні перед однією зустріччю мала потребу зайти на хвилинку до храму. Так склався час і потреби у спілкуванні з Богом, що я зайшла в порожню церкву і сіла на лавку навпроти ікони Христа, на якій Він правою рукою запрошує усіх, хто на Нього дивиться, до Свого товариства.
У голові – мішанина з думок та питань, у серці – почуттів та емоцій. Сиджу. З чого почати розмову? Минулого разу було по-іншому, вдалося відчути присутність. Сьогодні… ніби все, як завжди, але багато роботи, все треба встигнути, а ще й зустріч на визначений час…
Глянула на годинник: маю вісім хвилин і біжу, бо ще треба доїхати до місця зустрічі… Та раптом усвідомлюю: вісім хвилин… Боже! Для Тебе, щоб побути разом у тиші! Куди я витрачаю решту часу? Зараз я вибіжу з церкви і почнеться: бігом, бігом, бігом, усе бігом. Якась постійна діяльність, у якій не вистачає спокою, миру, не вистачає часу розставити усе по поличках, подумати… А найголовніше – не вистачає часу на свій внутрішній світ, на себе. Пам’ятаю лише ті відчуття, коли я була у присутності Бога… Тоді відчула спокій і мир… і багато моїх питань тоді розчинилися у просторі того миру.
Анна МАСЛЯК.
