«Я завжди була замкнута. Сварилась із батьками. З молодшою сестрою майже не говорила, хоча жила з нею в одній кімнаті. І я знаю, що таке смерть»…
«Мені шістнадцять, і я – боягуз»…
«Моя мама мені не вірить»…
«Софія, будь мужньою, твої батьки і брат загинули в автокатастрофі. Вони були в дуже важкому стані і лікарі не змогли їх врятувати»…
«Мені дуже хочеться до мами»…
Це монологи з вистави «Мене звати…» тих дітей, які вже третій рік займаються у Дитячій театральній майстерні при Івано-Франківському національному академічному драматичному театрі ім. Івана Франка (ДТМ). Керівником та засновником є актор Олексій Лейбюк, він також є викладем.
В даних момент майстерня налічує шість груп, дві молодші (6-8 р.), дві середні (9-12 р.), дві старші (13-17 р). Художній керівник майстерні – Народний артист України, керівник Івано-Франківського національного академічного драмтеатру Ростислав Держипільський. Викладачами також є актори театру.
У вихованців є заняття з пластики, сценічної мови та вокалу. Всі заняття відбуваються в театрі в обідній час. За три роки школа налічує близько 150 учнів. Більшість випускників поступають на акторський факультет.
Керівник Олексій Лейбюк розповідає: «Нашими здобутками є те, що дві вистави ДТМ є в репертуарі нашого драмтеатру. Діти виконують постановки, на які продаються квитки, ходять дивитись глядачі. В даний час наші вихованці задіяні в сімох виставах, починаючи від «Солодкої Дарусі» до «Фелікс Австрія», де вони вже зіграли. Діти мають популярність і режисери беруть їх у свої постановки. Два рази на тиждень по дві години відбуваються репетиції. Я навчаю за системою, якої мене навчали в Київському Національному університеті культури і мистецтв. Читаю їм лекції, діти також дуже багато читають. Потім переводимо все в практику. Коли виникає нова робота, ми ліпимо ці монологи.
Дитячу виставу «Мене звати…» ми зіграли на сцені усього один раз, ще у березні. Діти прочитали дуже багато книг, кожен обирав свій монолог із української чи зарубіжної літератури. Дехто писав сам собі текст. Умова була така: текст, який діти будуть говорити, мав їх особисто торкати «за живе». Теми, які обирали діти: перше нерозділене кохання, зрада близьких, булінг у школі, насильство у сім’ї, втрата рідних, фізичні вади, думки про самогубство. Говорили про те, в чому важко зізнатись собі і ще важче говорити з іншими. Це було 14 щирих, відкритих, болючих монологів дітей віком від 13 до 17 років. Монологи про те сокровенне, наболіле, що турбує багатьох підлітків, але не кожен може про це розповісти.
Потім почався карантин і ми перевели виставу онлайн. Поміняли мізансцени, кожен вів запис у себе вдома і помістили її на фейсбук-сторінці театру. Організатори фестивалю «Казки України» в Бердянську, який також відбувався онлайн, самі знайшли нашу виставу в інтернеті і запропонували нам взяти участь у їхньому фестивалі поза конкурсом. Ми зіграли. Нам дали відзнаку за те, що діти так професійно працювали, зіграли не казку, а серйозний матеріал, і також вруячили відзнаку за режисуру.
Дітям не важко грати, вони розуміють, що це – гра. Під час навчання ми пояснюємо, що на 100 відсотків не можна віддаватись, себе треба контролювати. Про все говоримо наперед, даємо грати те, що можуть зіграти діти».
Дитяча театральна майстерня при Івано-Франківському драмтеатрі дає можливість дітям розкрити та розвинути свої таланти, дружити та створити атмосферу, в якій без страху зможуть проявити себе та отримати шанс з раннього віку обрати майбутню професію. Після закінчення карантину прийдемо на вистави дитячої майстерні, щоб ще раз відчути ті емоції, які діти дарували нам увесь цей час онлайн.
О. БИСТРИЦЬКА.
