Не втомлюсь допомагати Україні

0
13

(Отець-емерит Богдан Пушкар понад 20 років постачає гуманітарну допомогу українцям, мріючи переїхати в Україну назавжди)

Хоча отець Богдан Пушкар вперше побував в Україні лише у 1990 році, він завжди вважав себе українцем. Будучи настоятелем греко-католицької парафії св. Миколая в місті Бамберзі (Німеччина), розгортав широкомасштабну пасторальну та соціальну діяльність серед місцевих українців. Його волонтерська діяльність вражає і захоплює. Тож ми зацікавились його благодійними проєктами і поспілкувались з ним завдяки соцмережам.

Народився Богдан Пушкар в українській родині у Польщі. Батьки та більшість жителів села Вербиця стали жертвами колективного насильства над українцями, відомого під сумнозвісною назвою «операція Вісла», а село було спустошене та повністю зруйноване. Отця Богдана виховували українцем, в сім’ї плекали українську мову і звичаї.

«Я зі своїми батьками не розмовляв жодною іншою мовою, окрім української. Такий спосіб спілкування продовжую і зі своїми дітьми», – розповідає душпастир і згадує, що покликання до священничого служіння відчув ще в дитячі роки.

Першою сходинкою до цієї мети став вступ до Люблінської духовної семінарії. Після чотирьох років навчання він залишив Польщу та переселився до Мюнхена. Оскільки для вступу в німецький університет потрібні відмінні знання мови, то саме цим займався молодий студент у перший рік свого перебування, працюючи паралельно у видавництві «Cучасність», набираючи тексти для однойменного журналу та друкованих видань про літературу, мистецтво та суспільне життя. Цй журнал видавала українська інтелігенція в діаспорі.

Згодом у недалекому Айхштетті він завершив навчання за напрямом «Богослов’я» у місцевому університеті. У видавництві Богдан Пушкар познайомився з членами Української головної визвольної ради (УГВР) — органу, що в 1940-х роках керував українським визвольним рухом. За час роботи у видавництві семінарист співпрацював з багатьма видатними українцями, а це: письменник, журналіст і композитор Роман Купчинський, літературознавець і редактор Іван Кошелівець та славіст-мовознавець Юрій Шевельов, отець-митрат Іван Гриньох, професор Богдан Кордюк та ін.

Під час «перебудови» з’явилася можливість повернутися до священничого покликання. Використовуючи можливість, Богдан Пушкар звернувся до тодішнього Львівського митрополита Володимира Стернюка з проханням висвятити його в диякони, а згодом уділити ієрейські свячення. У лютому 1990 року його висвятили та приписали до Львівської Архієпархії, до якої він належить і сьогодні.

Проте, повернувшись до Німеччини, отець Богдан так і не отримав парафію. Він ще 10 років працював на будівництві, аж поки у 2000 році не отримав призначення настоятеля парафії св. Миколая у місті Бамберзі. У 2005 році римо-католицький храм св. Івана Христителя у Бамберзі передали українській греко-католицькій парафії св. Миколая. Відтак будівлю переоблаштували відповідно до потреб візантійської церковної традиції. Для цього отець Богдан запросив двох іконописців зі Львова. Вони розписали стіни у техніці фреско-секко, для якої використовують пігменти, вапно, пісок і воду.

З початком пандемії COVID-19 та запровадженням карантину отець Богдан організував акцію підтримки українських студентів, які втратили можливість підробітку. Він зібрав кошти, аби допомогти студентам оплачувати проживання в гуртожитку, а також звернувся до однієї із місцевих пекарень з проханням передавати їм нерозпродану випічку. Храм св. Івана Христителя у місті Бамберг використовується трьома церковними спільнотами: українська греко-католицька парафія св. Миколая, румунська православна парафія св. Параскевії та сербська православна парафія. За двадцять років душпастирського служіння створено дружню та соціально активну церковну громаду, яка зможе надати адекватну та реальну підтримку у всіх потребах, які приносить непросте діаспорне життя. Парафіяльний центр став для юних прихожан частиною рідного дому, де завжди можна отримати пораду, підтримку й допомогу у всіх життєвих потребах.

 Завдяки старанням, місцева Бамберзька архиєпархія римо-католицької церкви передала парафії для використання складське приміщення, де зберігалася та готувалася до завантаження уся матеріальна допомога, яку отримувала парафія від німецьких установ та організацій. На складі знаходилися пічки для обігріву, навантажувачі, шкільні парти, комп’ютерне обладнання, офісні меблі, а також різноманітні реабілітаційні тренажери.

Отець Богдан разом зі своїми парафіянами вже понад 20 років постачає гуманітарну допомогу до України. Його волонтерська діяльність почалася ще в 1990-ті з перевезення одягу, взуття, меблів та сільськогосподарської техніки. Згодом почали передавати й медичне обладнання: рентген та УЗД-апарати, операційні столи, лікарняні ліжка й матраци та багато іншого життєво необхідного матеріалу.

В період з 2014 до 2020 рр. було відправлено 174 гуманітарних вантажів, більшість з них – це великогабаритні фури ємкістю 90 м. куб. Через великий попит надсилалася уся допомога, яку змогли отримати, включаючи також продукти харчування, призначені для воїнів АТО. Парафія приймала усе матеріальне забезпечення, яке могло стати корисним в Україні (одного разу отець Богдан відправив пилораму, а іншого — медичний апарат, якого в Україні на той час не було).  Уся допомога була призначена виключно для безкоштовної передачі у суспільно-громадські установи та організації по всій Україні.

З початком російсько-української війни у 2014 році отець та його парафіяни не змогли стояти осторонь, а тому активно передавали гуманітарну допомогу в зону проведення бойових дій. Першочергово відправлялося медичне обладнання, медикаменти, перев’язувальні матеріали та реанімобілі.

Після двадцяти років служіння у Бамберзі отець Богдан підготував собі наступника — молодого священника, який також належить до Львівської архиєпархії. Йому було передано всі обов’язки та права, а разом з ними — й усі волонтерські напрацювання. Проте він дуже хоче, щоб майбутній настоятель знайшов свій шлях та зміг себе проявити, тож дає йому повну свободу та обіцяє будь-що допомогти порадою.

«Думаю, двадцять років на одній парафії — це достатньо, щоб уже почати робити щось інше. І то краще іти з якогось поста, коли тебе всі люблять, тебе поважають, аніж якщо будуть уже з нетерпінням чекати, коли ти вступишся», – сміється парох і зичить усім читачам «Нової Зорі» миру, злагоди, взаєморозуміння та Господнього благословення.

Підготувала

О. БИСТРИЦЬКА.

Leave a Reply