У сьогоднішньому числі газети «Нова Зоря» знайомимо наших читачів з Тарасом Компаніченком – Народним артистом України, лідером гурту «Мала хорея Козацька» з м. Київ, який разом із малим складом колективу цьогоріч взяв участь у ХІІ Міжнародному фестивалі «Коляда на Майзлях» в Івано-Франківську.
– Пане Тарасе, вітаємо Вас на Прикарпатській землі. Учасники та гості фестивалю із задоволенням слухали стародавні колядки та пісні у Вашому виконанні. Розкажіть історію виникнення вашого колективу?
– Гурт виник у Києві в 2005 році як ансамбль старовинної музики. Спочатку ми виконували лицарський репертуар, який здійснювали лицарі перед боєм та на відпочинку, те, що стосувалось симбіозу військової та духовної пісні. Склад колективу майже не змінився за ці роки, один учасник відійшов, зате інший приєднався. Пісні виконуємо на старовинних, типово українських інструментах часів середньовіччя, ренесансу, бароко. Це – бандура, лютня, пандора, дуда, корнет, флейта, сопілка, джаламай, шалімо, фідель, віолончель та ударні інструменти.
– Усі виконавці співають і грають, є твори виключно акапельні. Виконуємо поліфонічні твори, написані у ХVІІ-ХVІІІ ст., твори Почаївського богогласника отців Василіян, романтичні пісні доби Гетьманщини. Маємо велику кількість програм Великоднього та Різдвяного циклу, співану поезію доби Івана Мазепи, Костянтина Острозького. Також виконуємо твори Тараса Шевченка, Миколи Куліша, автентичні пісні часів боротьби за свободу і незалежність доби визвольних змагань І пол. ХХ ст., яких ми часто не знаємо. Це – пісні на вірші О. Олеся, С. Черкасенка, Б. Грінченка, В. Самійленка та композиторів М. Леонтовича, М. Гайворонського, Д. Січинського, К. Стеценка, Я. Степового. На наших концертах звучать твори поетів-дисидентів В. Стуса, В. Симоненка, Є. Сверстюка, М. Масютка, І. Сокульського, Л. Костенко, О. Бердника, М. Руденка, а також наші власні твори про сучасну війну.
– Що означає слово «хорея»?
– Воно має кілька значень. Це – танцювальна пісня ХV-ХVІ ст. У збірнику, який знаходиться в Братиславі, написано, що хорея – це козацький танець. У медичній термінології хорея – це танець св. Віта, тобто неконтрольовані рухи частин тіла. Коли наша хорея незлагоджено грає, то я сміюся, що це танець св. Віта. У старого античного філософа Платона хорея – це не просто пісня й танець, а гімнастика та хоровий спів, що вивищує дух та душу. А ми вважаємо, що все найкраще, що є в українській культурі, це хорея.
– Ви вперше побували на фестивалі «Коляда на Майзлях». Які враження отримали від заходу, який цього року відбувся в особливих (карантинних) умовах?
– Від попередніх учасників ми довідались, що в минулі роки не тільки храм, а й церковне подвір’я були переповнені. Фестиваль був наповнений колядою з роздаванням пампушок та узвару. Для нас було приємно, що такий захід відбувся у монастирі отців Василіян. Вважаємо це винагородою для себе за те, що ми виконуємо твори з Почаївського богогласника. Також ми були заскочені високопрофесійним виконанням хорів, слухали усіх учасників, які співали до нас. Сподобалися хори під орудою І. Дем’янця, Л. Терлецької, колектив з Іллінців, виконавці з Нью-Йорка, бандуристи з Канади.
Хори в Україні – це бренди, які зберегли свою якість, потужну енергетику, дух, однодушність, майстерне філігранне виконання. Усі хвалять івано-франківську публіку, що вона – зичлива на оплески. Вона довго прислухається, входить у спів, а тоді дуже емоційно реагує. Хімія фестивалю дуже залежить від публіки. І молодь, і старше покоління сердечно співпрацювали з виконавцями.
Організатори у попередні роки запрошували колективи з-за кордону. Цього року завдяки онлайн-трансляції це вдалось зробити, що збагатило фестиваль. Усі змогли побачити та почути один одного в одному просторі. Це показало українську єдність та силу, промоцію, відчуття себе українцями.
Люди таки слухали онлайн-трансляції, вони не розмовляли в той час, а почувалися наче на живому концерті. Я вражений, заскочений, збентежений. Вважаю, що фестиваль «Коляда на Майзлях» – це наш фестиваль!
Розмовляла Юлія БОЄЧКО.
