(Роздуми над притчею про блудного сина)
Як ми вже писали в попередньому номері газети, кожна наступна неділя все більше наближає нас до початку Великого посту. Так минулої неділі ми чули притчу про митаря та фарисея, яка навчала нас покори. А цієї неділі будемо слухати притчу про блудного сина, яка вчить, як виглядає повернення до Бога на практиці.
Часто, слухаючи цю притчу, важко «по-людськи» її прийняти та до кінця зрозуміти. Адже, начебто, несправедливо чинить батько. Погляньте, як важко працює старший син. Він віддано служить своєму батькові, нічого не просить для себе, сумлінно виконує його доручення, завжди готовий виконати кожен наказ. А молодший син, як стає зрозумілим, не бажаючи коритись волі батька, залишає свій дім і починає жити в своє задоволення. Жодних тобі зобов’язань та обов’язків. Та от тільки у нього закінчились гроші, він нарешті згадав про свого батька. Який же він егоїст! Тільки про себе думав. І мені завжди ставало прикро знаєте за кого? За старшого сина. «Ось я стільки років служу тобі і ніколи заповіді твоєї не переступав, але ти ніколи не дав мені й козляти, щоб мені повеселитися з друзями моїми» (Лк. 15:29) І десь батько постав у моїх очах несправедливим, тим, який незаслужено пестить молодшого сина. Та коли я більше роздумувала щодо «дискримінованого і недолюбленого» старшого брата, по якому «всі їздять і яким всі орють», він поставав для мене в дещо іншому світлі.
Слухаючи ту чи іншу притчу у церкві, ми себе ототожнюємо з якимось персонажем. В цій притчі ми, напевне, порівнюємо себе з молодшим братом. Адже грішимо, але, сподіваюсь, прибігаємо завжди за прощенням до люблячого батька. А чи не бачимо себе, як старший брат? Що я маю на увазі? Батько у притчі на докір сина відповідає: «Ти завжди при мені, дитино, і все моє – твоє» (Лк. 15: 31). Отож стає зрозумілим, що батько не вимагав від старшого брата титанічної праці, адже вже давно визначено, що все його майно належатиме старшому брату (згідно з єврейським законом, 2/3 майна переходила до старшого сина, і лише 1/3 розподілялась між іншими синами). Старший брат працював, не покладаючи рук. Він не відпочивав, не гуляв з друзями, не просив, щоб батько для нього заколов телятко. Але чому? Невже батько цього б не зробив? Старший син добровільно брав на себе тисячу обов’язків, які ледь тягнув. Не дозволяв собі ні відпочинку ані жодної розваги. Він сам обрав для себе такий спосіб життя, можливо, щоб довести батькові, який він вправний та успішний, а, можливо, щоб накопичити ще більше статків, які залишаться для нього. Цього в притчі не написано.
Як часто ми самі набираємо на себе тисячу обов’язків, щоб комусь щось довести, стогнемо під тим непосильним тягарем, проте звинувачуємо іншого в наших стражданнях. Часто ми чуємо історії про наднормову працю, яку наші люди змушені виконувати за кордоном, інколи навіть у вихідні та в свята. Ми думаємо, які жорстокі там працедавці! Але справа в тому, що такі додаткові дні роботи там оплачуються подвійно… Ніхто ні до чого там не силує. Це просто особистий вибір кожного. Ось так хтось через захланність працює 7 днів на тиждень, а потім нарікає на нелюдські умови праці за кордоном. Хтось ціле життя живе в невеличкій квартирі, проте кожного року відпочиває з сім’єю на морі. Хтось всі заощадження вкладає у ремонт, в меблі, в сучасну побутову техніку. А на відпустку зовсім не вистачає… Але ж не потрібно докірливим поглядом дивитись на «ледащих», які тижнями гріються під сонечком на морському узбережжі.
Старший син сам обрав такий стиль життя, не сподіваючись, що батько настільки добрий та милосердний. Так і ми наповнюємо добровільно наше життя труднощами, інколи – навіть стражданнями, думаючи, що так правильно, що так ми будемо більше подобатися Батькові. Але Отець наш небесний хоче тільки одного: щоб ми були щасливі. Ми не повинні Йому доводити, які ми гарні, розумні, успішні. Адже Він давно нас любить такими, якими ми є.
Віра БІЛА.
Посміхнись!
Одного разу вчителька недільної школи прочитала дітям притчу «Про блудного сина».
Щоб перевірити, наскільки діти зрозуміли текст, вона запитала: «Хто залишився невдоволеним від повернення додому блудного сина?».
Один з дітей вигукнув з місця: «Звичайно, вгодований телець!».
«Нова Зоря», ч. 7, стор. 4
