Сьогодні 91-річчя відзначає талановита письменниця-шістдесятниця, лауреат Шевченківської премії Ліна Костенко. Вона – одна із найвідоміших українських письменниць сучасності. Щира й безкомпромісна Костенко, не дивлячись на свій вік, захоплює і дивує своїм вольовим характером.
Ліна Костенко народилася 19 березня 1930 року у місті Ржищеві на Київщині. На все життя Ліна перед собою мала приклад батька — Василя Костенка, поліглота-самородка (він знав 12 мов), педагога, який за потреби міг на найвищому рівні викладати всі предмети у школі.
У 1936 року родина переїхала до Києва, де Ліна закінчила школу на Куренівці і ще школяркою почала відвідувати літературну студію при журналі “Дніпро”, який редагував Андрій Малишко.
Одного страшного дня було заарештовано батька та забрано від сім’ї на цілих десять років. Маленька Ліна тоді ще й не уявляла, що таке бути дочкою “ворога народу”, вона просто не могла змиритися в душі, за що і чому її такого доброго, розумного, інтелігентного татка так безцеремонно й брутально принизили, відірвали від неї і матері.
У повоєнні роки Ліна почала відвідувати літературну студію при Спілці письменників України. Вона надовго запам’яталася ровесникам і навіть вже відомим талантам не тільки аристократичною красою, а й дивовижно свіжими віршами, оригінальним поглядом на світ і вмінням відтворити побачене несподіваними словами.
У 1946 року були опубліковані перші вірші Ліни. Дівчина вступила до Київського педагогічного інституту ім. М. Горького (тепер педагогічний університет ім. М. Драгоманова), але залишила його і поїхала навчатися в Московський літературний інститут ім. М. Горького.
Ліна Костенко закінчила інститут у 1956 року а наступного року вийшла перша книжка її поезій “Проміння землі”. Друга збірка “Вітрила” була опублікована в 1958 році, а згодом – збірка “Мандрівки серця” (1961). У 1962 році збірка “Зоряний інтеграл” була розсипана ідеологічною цензурою і світу не побачила. Ще одна збірка “Княжа гора” була розсипана у 1972 році.
Це не було дивним, адже звучання поезій збірки було настільки сміливим для того часу, що не можна навіть уявити, що ці твори могли бути надрукованими. Поетичному слову Ліни Костенко було оголошено заборону, її твори не виходили окремими виданнями до 1977 року, до появи збірки “Над берегами вічної ріки”. Твори й навіть саме ім’я авторки зникли зі сторінок періодики.
Поетеса писала “в шухляду”. Це тоді були написані й “Берестечко”, і “Маруся Чурай”, і вірші, що склали книжки “Над берегами вічної ріки” та “Неповторність”. У 1963 році разом із Добровольським Костенко створила сценарій фільму “Перевірте свої годинники”.
На своєму літературному шляху довелося Ліні Костенко пережити майже п’ятнадцятилітнє невизнання її як митця. Це був сумний період у житті письменниці зокрема і в історії української літератури взагалі. Але і тоді вона писала. Не зламалася, не зневірилася, не занепала духом, а шліфувала своє поетичне слово.
1964-1965 роки були, очевидно, часом переоцінки цінностей, зокрема світоглядних. Костенко не належала до якихось дисидентських організацій, але коли в 1965 році почались арешти української інтелігенції, підписувала листи протесту, коли у Львові судили В’ячеслава Чорновола і його друзів, вона була на процесі. У 1969 році у діаспорі було видано велику збірку “Поезії”, до якої ввійшло все краще, створене на той час поетесою, зокрема вірші, які поширювалися у “самвидаві” через заборону тогочасною цензурою.
У 1977 році Ліна Костенко повернулась у поезію – вийшла друком її збірка “Над берегами вічної ріки”, через два роки – роман у віршах “Маруся Чурай”, у 1980 році – збірка “Неповторність”, у 1987 році – збірка “Сад нетанучих скульптур”. За роман у віршах “Маруся Чурай” та збірку “Неповторність” поетеса отримала Державну премію України імені Т. Г. Шевченка. У 1989 році побачила світ збірка “Вибране”.
За книжку “Інкрустації”, видану італійською мовою, Ліні Костенко у 1994 році присуджено премію Франческа Петрарки, якою Консорціум венеціанських видавців відзначає твори видатних письменників сучасності. У 1998 році у Торонто Світовий конгрес українців нагородив Костенко своєю найвищою відзнакою – медаллю Святого Володимира. У 1999 році був написаний історичний роман у віршах “Берестечко” й окремою брошурою видана лекція “Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала”, прочитана 1 вересня 1999 році в національному університеті Києво-Могилянська академія.
У 2000 році Ліна Костенко стала першим лауреатом Міжнародної літературно-мистецької премії ім. Олени Теліги. Також її було нагороджено Почесною відзнакою Президента України (1992) і Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня у березні 2000 року.
