Цього дня 1867 р. в селі Гадинківці Гусятинського повіту Тернопільського округу народився блаженний священномученик УГКЦ, довголітній Єпископ Станіславівської Єпархії – Григорій Хомишин.
«З Єпископа можна здерти митру, відібрати відзнаки і окраси його достоїнства, можна його вкинути до в’язниці і закути в кайдани, однак самого достоїнства і влади його ніяка сила світу цього не може йому відібрати і він і з в’язниці, подібно, як св. Апостол Павло, буде управляти своїми вірними. Якраз тоді він буде найсильніший. Не про Церкву, отже, не про віру і релігію я переживаю, але я боюсь про добро і долю цілого мого народу. Бо де влада і повага Церкви знехтувана, чи там можливий послух і пошана для всякої іншої влади? Чи можливий там лад, порядок і спокій? Де Церква переслідувана, де віра і релігія понижена, де Духовенство зневажене, чи там нарід може правдиво поступати і правильно розвиватись? Чи там всякий дорібок не обернеться на загибель свого народу?», – так писав у свій час Владика Григорій.
Існують люди, відзначені Господом ще при народженні. Все своє життя вони наче готуються до прийдешнього духовного подвигу, кожним кроком доводять, що дорога чесного Христового служіння пряма і чиста, треба лише бачити мету і крокувати до неї неухильно.
Доля може підносити їх до вершин влади, світської чи духовної, може посилати перешкоди, може сипати під ноги терня, може кидати до темниці і катувати пекельними муками ще за життя, але той, хто прийняв Христові заповіді за дороговкази, пройде земні путі достойно і прийме всі випробування зі смиренням і вірою, і не відречеться, і дивитиметься в очі мучителям, і бачитиме в них свою останню годину, і прийме свій хрест мужньо і гідно…
Григорій Хомишин, син Луки, народився 25 березня 1867 році в селі Гадинківці Гусятинського повіту Тернопільської області в селянській сім’ї. Навчання розпочав у невеличкій сільській початковій школі. Вчився там недовго, коли йому виповнилося дванадцять, священик Сімович рекомендує здібного хлопчика до подальшого навчання, він вступає до Тернопільської гімназії, яку закінчує 1888 року на відмінно. А далі були студії на богословського факультеті Львівського університету, ієрейські свячення та п’ятирічні богословські студії «Августінеум» у Відні.
Бачивши великий та ревний запал до служіння, 19 червня 1904 Митрополит Андрей Шептицький, Перемиський Владика Костянтин Чехович і Архієпископ вірменського обряду Йосиф Теодорович довершили інсталяцію новопризначеного Владики Григорія Хомишина в Станіславській кафедрі. З 1904 єпископ Станиславівської єпархії, у якій значно розбудував релігійно-суспільне життя, заснував духовну семінарію (1907), почав видавати квартальник для священиків «Добрий Пастир» (1931–1939), перебрав тижневу газету «Нова Зоря» і ще багато-батого чого іншого.
Владика Григорій провадив нашу Єпархію з 1904 по 1945 рр., обійнявши єпископський уряд одразу після Андрея Шептицького. Саме цей період життя не лише нашої Єпархії, а й цілої УГКЦ можна вважати одним із найскладніших етапів. Владика героїчно та самовіддано здійснював свої душпастирські обов’язки, за що навіть поплатився життям.
У свій час наш Митрополит Володимир Війтишин згадуватиме про нього: «Блаженний Григорій служив своєму народу, Українській Греко-Католицькій Церкві, за яку страждав, терпів осуди, зневаги, ув’язнення і побої, аж до цілковитого виснаження та мученицької смерті, яку зустрів у Києві в Лук’янівській тюрмі 28 грудня 1945 р., після 8-и місяців фізичних і моральних тортур, 36-х допитів, які проводили і вдень, і вночі, серед мук, терпінь і страждань, новомученик передав свою праведну душу в руки Божі».
ЖИТТЄПИС
Початкову освіту здобув у місцевій народній школі, згодом закінчив Тернопільську гімназію. У 1888–1893 роках навчався на богословського факультеті Львівського університету. Після закінчення навчального закладу був рукоположений на священника 19 травня, а відтак став катедральним сотрудником у Станіславові.
Тогочасний станіславівський єпископ Юліан (Сас-Куїловський), звернувши увагу на талановитого молодого священика, 1893 року відправив його до Віденської богословської академії на п’ятирічні богословські студії «Августінеум» поглиблювати знання з теології, де Григорій Хомишин ґрунтовніше ознайомився з особливостями пастирської діяльності римо-католицьких священиків.
ОСВІТА
У Відні Хомишин здобув ступінь доктора богословських наук і у березні 1899 року повернувся у Станіславів, де протягом 2 років працював на посаді катедрального служителя. Відтак був направлений парохом до міста Коломиї. Був ректором духовної семінарії у Львові (1902–1904).
ДУШПАСТИРСТВО
19 червня 1904 Митрополит Андрей Шептицький, Перемиський Владика Костянтин Чехович і Архієпископ вірменського обряду Йосиф Теодорович довершили інсталяцію новопризначеного Владики в Станіславській кафедрі. З 1904 єпископ Станиславівської єпархії, у якій значно розбудував релігійно-суспільне життя, заснував духовну семінарію (1907), почав видавати квартальник для священиків «Добрий Пастир» (1931–1939), перебрав тижневу газету «Нова Зоря», яка стала органом протегованої Хомишиним Української Католицької Народної Партії. З ініціативи Хомишина на парафіях було створено мережу читалень «Скала», велася харитативна діяльність: Товариство Івана Милостивого, кооператив «Священича Поміч», «Дієцезіальний фонд» тощо.
АРЕШТ
11 квітня 1945 р. Народний комісар державної безпеки УРСР та прокурор Львівської області затвердили рішення позбавити Г. Хомишина волі. Того ж дня працівник Станіславівського управління Народного комісаріату державної безпеки Свистун отримав ордер № 634 на обшук та арешт єпископа. 10 травня 1945 року після допитів станіславівському єпископові було висунуто обвинувачення.
Єпископ Г. Хомишин, як засвідчують матеріали архіву КДБ, був ознайомлений з обвинуваченнями 12 травня 1945 р.
СМЕРТЬ
21 грудня того ж року у зв’язку з погіршенням стану здоров’я владику перевели з внутрішньої тюрми НКВД УРСР до лікарні Лук’янівської в’язниці, де 28 грудня 1945 р. він помер. У спеціальному акті лікар Фридберг зазначив, що це трапилося «при явищах наростаючої серцевої слабкості, від старечої дряхлості та аліментарної дистрофії». Проте численні свідки, серед яких Петро Герилюк-Купчинський, підтверджують, що смерть Владики Хомишина настала після тривалих побоїв на допитах.
Місце поховання Єпископа Григорія Хомишина не встановлене. Найімовірніше, тіло поховане на Лук’янівському цвинтарі, який знаходиться недалеко від однойменної в’язниці. За іншою, також правдоподібною версією, воно могло бути похованим в урочищі «Биківня» на околицях Києва — відомому місці страти десятків тисяч жертв сталінського режиму.
БЕАТИФІКАЦІЯ
27 червня 2001 єпископ Григорій Хомишин зачислений Папою Іваном Павлом ІІ до лику блаженних.
