Напевне, немає жодної жінки в Україні, яка б полюбляла ходити на ринок. Адже чомусь у Європі це не тільки місце продажу свіжих овочів та фруктів, але й принада для туристів. Наприклад, у Римі продуктові базари приблизно о 5-ій ранку розкладають просто на дорозі, яку заздалегідь перекривають для руху транспорту. А по завершенні базару, коли продавці зібрали весь свій товар та намети, муніципальні служби все прибирають. Так що вже до 15.00 вулиця повертається до свого попереднього стану.
На жаль, наші ринки для туристів не становлять жодного інтересу. Я часто сама себе запитую: чому у нас там так брудно, під ногами жмакає то сніг, то болото?.. Раніше я була твердо переконана, що на базар – ні ногою. Все можна купити в супермаркеті! Там і вибереш сам, і не обрахують: що зважив, за те й заплатив. Та коли народились дітки, починаєш замислюватись над якісним харчуванням для них. У супермаркеті етикетки читаєш ледь не до останнього слова. Але коли вдома починаєш читати в Інтернеті про всі компоненти і розуміти значення та наслідки тих емульгаторів, барвників, модифікованого крохмалю та пальмової олії, тоді кусень в горло не лізе. Але ж їсти щось потрібно!
Тому я почала заходити на базар, де особливо з приходом весни можна купити свіжу зелень з городу, домашні продукти, в які (хочеться вірити) не додали ні пальмової олії, ні барвників. Коли ще маленькою дівчинкою я супроводжувала маму на базарі, то добре запам’ятала, як вона вдало виторговувала знижку: то на сирі вторгувала, то на молоці, то на петрушці. А як же, на базарі й потрібно торгуватись!
Отож, склавши список необхідного, прямую на ринок. Зараз саме сезон молоденької редиски, зеленої цибулі, петрушки. Підходжу до першої бабусі, яка одразу просить щось купити. Так, візьму редиски, трохи цибулі. Бабуся просить за все якихось 40 грн. А я ще й торгуюсь: «Давайте хоч на 5 грн. дешевше!». Бабуся погодилась… Я радісно йду далі. Тут ще одна бабуся має декілька пучечків петрушки. «Візьміть, пані, петрушки», – благає вона. «Візьму, але дайте трохи дешевше. Заберу усе!». І тут вдалось вторгувати. Так я пройшлась між рядами, торгуючись та прицінюючись. От яка з мене ґаздиня!
Покупки у пакетах залишила в машині, бо маю ще зустріч з подругою. Ми зайшли до вишуканої кав’ярні, замовили по філіжанці кави та по тістечку. Коли елегантний офіціант приніс рахунок, до нього, як і ведеться, залишаю й «на чай» 20 грн. Що таке 20 гривень, коли тебе так гарно обслужили в такому вишуканому закладі! Я ж їх зекономила! У тієї бабусі виторгувала на петрушці, там виторгувала на цибулі чи редисці. Але раптом моя гордість за себе зникла, натомість з’явилось відчуття сорому. Я з радістю віддала ті 20 гривень молодому чоловікові, який щодня заробляє немалі кошти, але забрала їх у бабусі, якій навіть 5 гривень важливі!
Як часто на ринку ми поводимось так, наче робимо для когось милостиню, що купляємо. Натомість маємо добре розуміти, що власне ті бабусі роблять милостиню нам! Моя знайома якось казала: «Ми повинні цілувати руки тим бабусям, які ще тримають корову та везуть за копійки до міста СПРАВЖНЄ молоко». Адже багато з нас задають собі питання: звідки у магазинах стільки молока, сметани, масла та сиру, коли корів по селах можна порахувати на пальцях рук? Це тема для окремої статті. Я ж розмірковую над іншим. Як часто ми поводимось зверхньо, інколи навіть зухвало із слабшими від нас, торгуємось за якихось пару гривень, які для нас не становлять жодної цінності. Але як змінюється наша поведінка, коли на нашій дорозі з’являться хтось сильніший, хтось спритніший, хтось могутніший? Кудись зникає наша гордість, самовпевненість, відчуття переваги. Як легко ми залишаємо ті 20 гривень «на чай», щоб не виглядати «несучасно» в очах того елегантного офіціанта. Але зовсім не задумуємось, як виглядаємо в очах тієї бабусі на ринку.
Давайте не будемо лицемірами, не показуймо свою силу перед слабшими і не ховаймо голову в пісок перед сильнішими. А якщо вам цього тижня випаде нагода бути на ринку, то не торгуйтесь, а краще залишіть бабусі ще й «на чай».
Віра БІЛА.
