Фредді Фіггерс отримав свій перший комп’ютер у віці дев’яти років. Він був старий і не працював, але це поклало початок його захопленню технологіями, яке перетворило його на винахідника, підприємця та мільйонера – майбутнє, яке мало хто міг передбачити після його важкого початку життя.
“Не дозволяйте обставинам визначати те, хто ви є”.
Таку пораду 31-річний підприємець Фредді Фіггерс хотів би дати іншим, – пише НЗ з посиланням на BBC-України.
Коли йому було вісім років, він запитав свого батька Натана про обставини свого народження, і відповідь була незабутньою.
“Він сказав: “Слухай, я скажу тобі це прямо, Фред. Твоя біологічна мати, вона викинула тебе, і ми з Бетті Мей не хотіли відправляти тебе до опікунів, тож ми всиновили тебе, і ти мій син”.
Новонародженого Фредді знайшли поруч зі смітником у сільській місцевості у Флориді.
“Коли він мені це сказав, я відповів: “Значить, я сміття”, і почувався небажаним. Але він схопив мене за плече і сказав: “Слухай, ніколи не дозволяй, щоб це тебе гнітило”.
Натан Фіггерс був робітником технічного обслуговування та різноробом, а Бетті Мей Фіггерс працювала на фермі. Вони мешкали в Квінсі, сільській громаді, де проживало близько 8000 людей у Північній Флориді, і в 1989 році, коли народився Фредді, їм було за 50.
Вони вже виховували багато дітей, але вирішили взяти Фредді, якому було два дні, і всиновили його. Фредді каже, що вони дали йому всю любов, якої він міг хотіти, але інші діти в Квінсі бували жорстокими.
“Діти звикли з мене знущатись і кликати “хлопчик зі смітника”, називали мене брудним і нікому не потрібним”, – каже він.
“Я пам’ятаю, як іноді виходив зі шкільного автобуса, а діти просто підходили ззаду, хапали мене, кидали в сміттєвий бак і сміялися з мене”, – згадує Фредді.
Дійшло до того, що батько чекав його на автобусній зупинці і відвозив додому, але діти знущалися з Натана теж, згадує Фредді, і казали:” Ха-ха, подивись на старого з тростиною”.
Але для Фредді Натан та Бетті Мей були героями та взірцями для наслідування.
“Я бачив, як мій батько завжди допомагав людям, зупинявся на узбіччі дороги, допомагав незнайомцям, годував бездомних, – каже він. – Він був неймовірною людиною, вони взяли мене і виховали, і це той чоловік, на кого я хочу бути схожим”.
На вихідних Фредді та Натан їздили по довколишнім смітникам і шукали корисні речі, які викинули їхні власники. Фредді звертав особливо увагу на комп’ютери.
“Це стара приказка: “Сміття однієї людини – це скарб для іншої”, – каже Фредді, – і мене завжди захоплювали комп’ютери. Я завжди хотів комп’ютер Gateway, але в той час ми не могли собі цього дозволити”.
Нарешті, одного дня, коли Фредді було дев’ять, вони пішли до комісійного магазину Goodwill, де натрапили на зламаний комп’ютер Macintosh.
“Ми переконали продавця, – каже Фредді, – і він сказав: “Добре, я віддам його вам за 24 долари”, тож ми забрали комп’ютер, і я був просто в захваті”.
Він уже мав цілу колекцію радіоприймачів, будильників та відеомагнітофонів, які зібрав Натан, і зламаний Mac тепер став центром його уваги.
“Коли я привіз його додому, і він не вмикався, я розібрав комп’ютер”, – каже Фредді.
“Я подивився у нього і побачив пошкоджені конденсатори. У мене були паяльники, а також радіоприймачі та будильники, тож я дістав деталі з будильника мого батька і впаяв їх у плату”, – згадує він.
Приблизно після 50 спроб, за його словами, комп’ютер нарешті увімкнувся – і в цей момент Фредді каже, що знав, що хоче провести все життя, працюючи з технологіями.
“Цей комп’ютер позбавив мене болю від знущань”, – говорить він.
Кожного разу, коли його дражнили школі, він думав: “Я не можу дочекатися повернення додому, щоб погратися з моїм комп’ютером”.
Коли йому було 12, його вміння стали помічати інші. Після навчання, поки інші діти гралися на дитячому майданчику, Фредді брався за ремонт поламаних комп’ютерів у комп’ютерному класі школи.
“Якщо був пошкоджений жорсткий диск, я його заміняв. Якщо треба було більше пам’яті, я додав більше оперативної пам’яті”, – говорить він.
Групою продовженого дня у школі керувала мер Квінсі, і коли вона побачила, що він повертає до життя поламані комп’ютери, вона попросила його прийти до мерії разом із батьками.
“Коли ми прийшли до мерії, вона показала мені всі ці поламані комп’ютери, десь біля 100, і сказала: “Мені потрібно відремонтувати ці комп’ютери”.
Відтоді Фредді щодня проводив час після школи, лагодячи цю купу комп’ютерів, за 12 доларів на годину.
“Справа навіть не в грошах, – говорить він. – У мене була можливість робити те, що я любив робити, і мені це дуже подобалося”.
Через пару років з’явилася можливість кодування. Квінсі була потрібна система перевірки водяних манометрів у місті, і компанія запропонувала 600 000 доларів за розробку комп’ютерної програми.
Фредді пам’ятає, що міський менеджер сказав: “Фредді – комп’ютерний геній, він, мабуть, міг би з цим допомогти”.
“Тому я сказав: “Пане, послухайте, якщо ви дасте мені можливість, я зможу створити ту саму програму. Отже, він дав мені таку можливість, і я створив цю програму саме за тими специфікаціями, які їм були потрібні. Мені не заплатили 600 000 доларів, я отримав свою регулярну зарплату і пішов додому”.
Це був вирішальний поворотний момент у житті Фредді. Йому було лише 15, але тепер він вирішив залишити школу та розпочати власний комп’ютерний бізнес – на велике розчарування батьків.
“Вони вірили в освіту, роботу, пенсію, а я хотів розірвати цей ланцюг, я хотів зробити щось інше”, – говорить він.
Бізнес Фредді успішно розвивався, але за кілька років у Натана почала стрімко прогресувати хвороба Альцгеймера.
Одним з тривожних симптомів було те, що він прокидався вночі й відтворював те, що бачив по телевізору раніше ввечері. Це призвело до, за словами Фредді, “найбільш травматичної події його життя”.
“Було близько другої години ночі, моєму батькові подобався цей старий вестерн під назвою Gunsmoke, і він зайшов у мою спальню і думав, що він [головний герой] Метт Діллон. У нього була рушниця в руці і він сказав мені … “Мені треба, щоб ти поїхав з міста”.
Фредді спромігся відібрати у батька рушницю і відвів його назад у ліжко.
Однак, коли він прокинувся вранці, Натана не було.
Це був ще один симптом його хвороби Альцгеймера, і це вже траплялося раніше. Іноді він забував повністю одягнутися перед тим, як піти десь блукати, але завжди взувався.
Це стало передумовою для першого винаходу Фредді, який приніс йому прибуток.
“Тож я взяв взуття мого батька, розрізав підошву, зробив плату і помістив її всередину взуття з 90-мегагерцовим динаміком, мікрофоном і мережевою картою”, – говорить Фредді.
“Я інтегрував це зі своїм ноутбуком – це було до карт Apple Maps чи Google Maps – через TomTom на платформі Garmin.
“Мій батько міг десь блукати, а я міг натиснути кнопку на своєму ноутбуці і сказати: “Гей, тату, де ти?” Він чув мене через гучномовець у своєму черевику і відповідав: “Фред, я не знаю, де я!”
Потім Фредді міг відстежити місце його перебування за допомогою GPS-трекера і піти його забрати. Каже, йому доводилося це робити близько восьми разів.
Коли стан Натана погіршився, деякі члени сім’ї хотіли відправити його до будинку для літніх, але Фредді відмовився. Натомість він брав батька з собою на ділові зустрічі.
“Він не кинув мене, тому я не збирався кидати його”, – говорить Фредді.
Коли він зустрічався з потенційними клієнтами, він залишав Натана на задньому сидінні машини з увімкненим кондиціонером, радіоприймачем та замком на кермі.
“Одного разу я був на зустрічі, і я подивився у вікно і … боже мій, тато опустив заднє вікно і виліз, – говорить Фредді. – Я запанікував, і це було ніяково, але я сказав: “Слухайте, я маю піти”.
Фредді вибіг із наради і з полегшенням знайшов батька, який сидів на сусідній автостоянці.
Фредді було 24 роки, коли Натан помер у віці 81 року в січні 2014-го.
“Це мене зламало, – каже Фредді, – бо все, що я коли-небудь хотів зробити, це зробити свого батька щасливим”.
Фредді продав свій винахід для відстеження взуття за 2,2 мільйона доларів і чекав, поки йому виплатять кошти. Натан завжди хотів мати пікап Ford 1993 року випуску та рибальський човен, але тепер, коли Фредді міг дозволити собі їх придбати, було пізно.
“Це справді відкрило мені очі і навчило мене, що гроші – це не що інше, як інструмент, і я зроблю все, що в моїх силах, щоб зробити світ кращим, перш ніж покинути його”, – говорить Фредді.
“Знаючи мого батька, він зовсім не був багатою людиною, але він [справив вплив] на життя багатьох людей, і я хочу просто допомагати всім, кому я можу”.
На цьому етапі Фредді винайшов ще один розумний пристрій, також натхненний особистим досвідом – цього разу візитом до Джорджії, коли йому було вісім років, щоб відвідати дядька своєї матері.
“Коли ми дійшли до його будинку, мої мама та батько стукали у вхідні двері, і він не йшов до дверей, – говорить Фредді. – Тож мій батько сказав: “Агов, Фред, ти можеш пролізти через вікно і відкрити вхідні двері? “
Фредді увійшов всередину, відімкнув двері. Він бачив, як його родич сидів у кріслі біля каміна, і думав, що все в порядку.
“Мій тато підійшов до нього, і я пам’ятаю ці слова – тато покликав маму і сказав: “Бетті Мей, він мертвий”.
Родич Фредді впав у діабетичну кому і помер.
“Коли йдеться про людину, яка страждає на діабет, коли вона перевіряє рівень цукру в крові, вона має це записати та вести статистику, а у випадку з дядьком моєї матері, навіть якщо він це записав, у сільській місцевості, де він мешкав, просто не було кому вести облік”, – говорить Фредді.
Тож у віці 22 років Фредді розробив розумний глюкометр, який миттєво ділиться рівнем цукру в крові людини з найближчим родичем і додає показання до її електронної медичної картки, яку може переглянути лікар. Якщо рівень цукру в крові людини ненормальний, він надсилає сповіщення про це.
Але Фредді також розпочав роботу над більшим проєктом. Він усвідомлював, що багато районів сільської Америки не мають доступу до мережі 2G або 3G, і в Квінсі на той час люди досі користувались інтернетом через модем з його характерною какофонією звуків.
Він хотів налагодити сучасний зв’язок у цих сільських районах, і в 2008 році подав першу з багатьох заявок на отримання ліцензії FCC (Федеральної комісії зв’язку) на створення власної телекомунікаційної компанії.
“Мені довелося подати петицію, щоб показати, що більші оператори зв’язку не збираються приходити та інвестувати свою інфраструктуру в сільську місцевість з населенням менше 1000”, – говорить він.
Це було непросто. Насправді, за його словами, на це пішло 394 спроби і коштувало величезних грошей. Але в 2011 році, у віці 21 року, Фредді став наймолодшим оператором зв’язку в США. За повідомленням NBC News, компанія Figgers Communication залишається єдиною телекомунікаційною компанією, якою керує темношкіра людина.
На початку Фредді більшість робіт виконував сам – від бетонування своєї першої вежі мобільного зв’язки до монтажу волоконно-оптичних кабелів.
Він розпочав надавати послуги в сільській місцевості на півночі Флориди та півдні Джорджії, неподалік від Квінсі, і компанія постійно зростала. У 2014 році Фредді винайшов смартфон, Figgers F1, з пристроєм, який виявляє рух і перемикається в “безпечний режим” на швидкості понад 16 км/год, щоб люди не писали текстові повідомлення під час руху. Figgers F3, який надійшов у продаж у 2019 році, містить мікросхему, призначену для бездротової зарядки, коли телефон знаходиться на відстані п’яти метрів від “супер базового зарядного пристрою” – пристрою, який очікував на схвалення FCC.
Вихід на ринок моделі F3 викликав суперечки, адже деякі блогери стверджували, що не всі особливості першої моделі були настільки сучасними, як було заявлено. Фредді сказав BBC: “Наша мета – забезпечити чесність і прозорість, в той час як ми пропонуємо якісні та вдосконалені продукти за доступною ціною”.
У 83-річної матері Фредді також почала розвиватися хвороба Альцгеймера. Він каже, що вона дуже пишається досягненнями сина і усвідомлює, що глюкометр, який міг врятувати життя її дядька, це “щось особливе”.
У 2015 році Фредді одружився з адвокаткою Нетлі Фіггерс, і у них народилась донечка. Окрім свого бізнесу, він керує фондом, який інвестує в освіту та охорону здоров’я та допомагає дітям та сім’ям у скруті. Зокрема, вони дарували велосипедів дітям у прийомних сім’ях, та ЗІЗ працівникам передової під час пандемії коронавірусу.
Фредді каже, що найголовніша порада, яку він дав би своїй доньці – “ніколи не здаватися, яким би холодним не був світ”, і намагатися позитивно вплинути на життя кожної людини, яку ти зустрічаєш. Із таким закликом повністю погодився б Натан – батько і головний прихильник Фредді.
