Вже за 12 днів – 27 червня будемо згадувати 28 новомучеників нашої УГКЦ, яких було проголошено блаженними папою Іваном Павлом ІІ під час його візиту в Україну у 2001 році. Готуючись до цього Ювілею, Департамент інформації Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ пропонує спільно кожного дня відкривати для себе тих, хто життям та мученицькою смертю засвідчив свою вірність Богові, Церкві та українському народові.
Сьогодні хочемо познайомити Вас із особою тихого світильника віри блаженного Андрія Іщака.
Священномученик Андрій Іщак народився 23-го жовтня 1887 року в Миколаєві на Львівщині. Батьки виховували хлопця у дусі працелюбності та християнських чеснот. Здібний до науки юнак навчається у Стрийській гімназії, де й складає іспит зрілості в 1907 році. Згодом він починає вивчати богослов’я в університетах Львова та Інсбрука. Вже у студентські роки Андрій Іщак демонструє великі ораторські та проповідницькі здібності.
В 1914 році здобуває ступінь доктора богослов’я в Інсбрукському університеті, захистивши докторську працю. Викладацька діяльність у Львівській богословській академії повністю захоплює майбутнього отця Андрія. Та думки його спрямовані не лише на осягнення догматики та канонічного права, він прагне служити Господу і досконало наслідувати Христа.
26 червня 1914 року Блаженний Андрій Іщак був висвячений на священика для Львівської Архиєпархії УГКЦ. Першим полем душпастирської праці стає легіон Січових Стрільців. У чистоті, убожестві та послуху польовий духівник служить Господу Богу. В 1918 році Андрій Іщак стає префектом Львівської Духовної семінарії. В пам’яті своїх вихованців отець назавжди залишиться усміхненим, доброзичливим та здатним підтримати і словом, і ділом.
Протягом 1919-1923рр. він займається душпастирською діяльністю у Мільні. О.Андрій з успіхом втілює свої ідеї, його проповіді збирають велику кількість прихожан. Служіння стає справжнім сенсом життя, а духовні обов’язки беруть верх над мирським.
Новий етап у праці Блаженного Андрія Іщака розпочинається у 1928 році. Він поєднує душпастирювання в селі Сихів біля Львова з професорською діяльністю. Науковою працею здобуває пошану серед українських науковців, примножуючи надбання Богословського Наукового Товариства й Львівської Богословської Академії. Серед його досягнень чимало наукових розвідок та рецензій у сфері історичної, догматичної, схоластичної і патристичної літератури, які друкуються в «Ниві», «Меті» та «Богослов’ї». Попри вир світського життя, отець-професор сумлінно продовжує дотримуватися євангельської чистоти і заповідей Божих…
А далі настає час безбожної темряви.
Більшовицькі війська входять до Галичини…
Розпочинаються репресії. Закриваються церковні школи, церкви та монастирі, переслідуються духовні особи. Комуністична диктатура має на меті – знищити священнослужителів.
Жорсткі умови не лякають отця Андрія, а, навпаки, ще більше скріплюють духом. Оборонець віри готовий постати не лише до молитви, а й до змагань за кожну християнську душу з противником, що переважає силою та підступністю. Той духовний спокій та силу боротьби із зовнішніми обставинами священнослужитель черпає з постійного діалогу з Господом.
У темряві найяскравіше виявляє свою природу Господнє світло…
Офіцери не добирають слів, погрожують і в’язницею, і засланням.
«Тікайте, отче, перебудьте непевну пору, ми переховаємо від біди!» – просили вірні. Та він відмовляється, промовляючи: «Пастир не залишає отару, тож і я не можу залишити своїх парафіян».
Андрій Іщак свідомо обирає шлях мученика, і не залишає вірян без духовної опіки в лиху годину. Не відрікається Христової віри, аби зберегти власне життя, не припиняє свою проповідницьку діяльність, хоча чудово знає, які наслідки це матиме в майбутньому…
За віру і наш край до Бога серцем линув,
За віру і наш край овець своїх не кинув.
За віру і наш край багнетами карали,
За віру і наш край тобі життя забрали.
26-го червня 1941 року за ним приходять…
Блаженного затримують більшовицькі солдати. Отця ведуть на розстріл.
За два дні до цього його вже заарештовували…
Спогади Івана Кульчицького:
«Як війна зачалася, то забрали священика на Персенківку, на сусідню станцію. Десь в обід забрали, потримали до вечора і відпустили. А мій батько, бо вони дуже добре відносилися один до одного, каже: «Отче, як Вас відпустили, я би Вам радив сховатися на тих пару днів, – бо то вже видно було, що німці наступають, большевики все одно втікають. – Сховайтеся – і переживемо». А священик каже: «Йване, пастух отару не залишає. І я також не можу залишити парафіян і сам сховатися». А через два дні прийшли воєнні і його з дому забрали. Там такі були зарослі, корчі, то десь від парафії було, може, пів кілометра, то там вивели його і замучили. Йому в живіт стріляли, і то так виглядало, як поколено».
Священномученик Андрій Іщак гине від рук більшовицького режиму. Його тіло, проколене багнетами, знаходять аж через декілька днів.
Натхненний Господньою силою отець Андрій до останнього віддано служив пастві, виконуючи свої священицькі обов’язки.
Радуйся отче, Блаженний Андрію,
Скріпи нашу віру, любов і надію!
27 червня 2001 року відбувся обряд беатифікації Блаженного Андрія Іщака під час Святої Літургії у Львові за участі Йоана Павла ІІ.
Автор: Іванна Варталь
