Головна Згадати все Сестри Марія та Соломія Винник: «Усі перемоги присвячуємо нашим батькам!»

Сестри Марія та Соломія Винник: «Усі перемоги присвячуємо нашим батькам!»

0
2037

Буковинці Соломії Винник усього 19 років, а вона уже здобула золоту медаль на юніорському чемпіонаті Європи з вільної боротьби.  Ця подія сталась 2 липня ц. р. у німецькому місті Дортмунд. Перед змаганням борчиня пошкодила коліно. Спортивні лікарі скептично оцінювали її шанси, радили відмовитися від участі.

Після перемоги тренер Сергій Одинак, який навчає Соломію та її сестру близнючку Марію понад 10 років у Чернівецькій дитячій юнацькій спортивній школі, сказав: «Ми були на 300 відсотків готові перемагати, навіть на одній нозі!».

Вітаємо Соломію Винник з останньою блискучою перемогою, її сестру Марію – з третім місцем на чемпіонаті Європи до 23 років (травень 2021)! 

Радіємо разом із всією їхньою родиною, всіма буковинцями, і слухаємо про  шлях до перемоги з перших уст.

 «Ми з сестрою Марійкою – близнята. З другого класу відвідуємо секцію вільної боротьби у Чернівцях. На перше заняття нас привела мама Ірина. Зараз нам по 19 років і в нас уже є багато перемог.

 Марійка посіла I-е місце на Всесвітній олімпіаді у 2018 році, третє місце – на чемпіонаті світу серед юніорів у 2019 році, третє місце – на чемпіонаті Європи у 2019 році і третє місце – на чемпіонаті Європи до 23 років у 2021 році.

Я перемогла на Кадетському чемпіонаті Європи у 2018 році, на дорослому чемпіонаті Європи зайняла друге місце у 2020 році, на Чемпіонаті Європи до 23 років посіла третє місце і остання перемога – 2 липня – здобула золото.

Наші батьки, Дмитро та Ірина, постійно підтримували нас. Тато (о. Дмитро Винник служив у Катедральному соборі Успіння Пресвятої Богородиці м. Чернівці) завжди їздив з нами в різні міста на змагання. Мама приходила на змагання в нашому місті, але ніколи не дивилась, як ми боремось. Вона чекала на закінчення боротьби. Тато знімав наші змагання на камеру, був з нами поруч.

 Так тривало до того дня, коли ми були разом. 11 серпня 2014 року ми з батьками автомобілем повертались додому з відпочинку на морі. Настав ранок, ми були під Хмельницьким. Тато не впорався з кермуванням. Сталась жахлива трагедія – автомобільна катастрофа. Він загинув на місці, мама померла в лікарні у Хмельницькому. Ми, четверо дітей, залишились живими. Мені з Марійкою тоді виповнилось 12 років,  Михайлові – 11, а Тарасові – 18.

Відтоді нами опікуються дідусь Орест та бабуся Тетяна Москалики, які переїхали в Чернівці з Обертина. Саме в цьому покутському селі  народились наші батьки, тут ми проводили літні канікули. Тепер дідусь з бабусею є нашою опорою та підтримкою. Ми їх дуже любимо.

Тарас одружився, виховує сина Дмитра, Михайло – другокурсник  Івано-Франківської Академії Івана Золотоустого. А ми з сестрою всі наші перемоги присвячуємо нашим батькам. Постійно відчуваємо їхню присутність біля нас».

Підготувала Юлія БОЄЧКО.

БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Будь ласка, введіть свій коментар!
Будь ласка, введіть своє ім'я тут

Translate »