Лист сина з АТО до матері

0
12

  Посвячую матерям воїнів АТО

Лист сина з АТО до матері 

   Дорога моя мамо!

   Ми часто розмовляємо по телефону. Я завжди, коли побачу дзвінок від вас, мамо, відчуваю якесь зворушення і моє серця проймає тріпотіння, хочеться все вам розповісти. Але чогось не вистачає і розмова, як мені здається, проходить так щиро, як би цього хотілося. Після розмови відчуваю, що не все розповів, щось притаїв чи приховав, така вже моя натура.

   Вчора ввечері, будучи на службі в окопах, я мав можливість помолитися на вервиці і мені прийшло на думку написати вам, мамо, листа. Мабуть, Мати Божа під час молитви надихнула мене письмово поспілкуватися з вами. Знаю, що ви мене відчуваєте своїм серцем, як мати, тому мені хочеться поговорити в особливий спосіб – письмово.

Думаю собі, чи потрібен я тут – на цій війні? Більшість вояків пішли добровільно захищати свою Батьківщину від ворогів, які ненавидять Україну і не хочуть її бачити незалежною. Тому наші вороги воюють проти України з нами. Ми тут всі себе вважаємо добрими друзями і допомагаємо один одному, наскільки це можливо.

Нещодавно дещо відбулося. Зайшовши до однієї кімнати, де перебували наші вояки, я побачив, що вони в недоброму настрої. Політика робить своє, а алкоголь додає руйнівної сили. 

Тоді я вирішив ненависть і неспокій моїх друзів перемогти добрим словом, тож сказав їм: «Сваркою і незгодою ми ніколи не переможемо ворогів. Кожен з нас має право на свою думку, але нас повинні об’єднувати вищі ідеали любові до свого народу, до України. Берімо приклад із перших християн, які понад усе любили Господа Бога і «громада вірних мала одне серце і одну душу» (Ді. 4, 32). А ми найперше є християнами». Натомість ми розійшлися з добрими почуттями.

Подякувавши Богові, я зрозумів, що моя присутність у війську є моїм покликанням. Тому кожного дня вранці після щоденних молитов прошу: «Господи, дай кого я зустріну протягом дня, щоб я нікого не образив і не засмутив, дозволь мені розумно ставитися до всіх людей і спокійно сприймати образи інших. Господи, навчи мене: молитися, вірити, надіятися, терпіти й любити!” 

Недавно у нас був випадок. Наш бойовий товариш підірвався на міні. Їх було троє в машині. Він завжди був радісний, щирий-справжній українець з Житомирщини, та найбільше постраждав.

Коли нам повідомили про цей випадок, ми тут же виїхали до потерпілих. Нам було страшно. Лікарі робили все, щоб врятувати життя воїнам. Наш Павло зазнав поранення стегна правої ноги. Через кровотечу він знепритомнів. Його двоє друзів також зазнали поранення: один в руку, а другий в плече. Обидвоє були при свідомості. Як виявилось їх якоюсь мірою захистив автомобіль, в якому вони їхали. Коли Павлові зробили укол і він відкрив очі, то промовив:  «Мамо!..Мамо!…Моліть Бога!»

Коли я дивився на непритомного Павла і почув його слова: «Моліть Бога!», тоді згадав вас, мамо. Бо ніхто так близько у своїх почуттях до дітей не є, як рідна мати. Як вдень, так в ночі у снах мати переживає за долю своїх дітей. Навіть, якщо вона відійшла у далекі світи, вона і там залишається матір’ю.

Коли Павла поклали до санітарної машини, я взяв його за руку. Його пульс був дуже слабеньким. Ми хвилювалися і молилися за життя Павла. Тільки після обіду нам повідомили, що стан Павла покращився і він приходить до тями. Через два дні Павла відправили в столичну лікарню, бо в нього ще був перелом ноги.

Роздумуючи над тим випадком, відчув заступництво Матері Божої і охорону безтілесних сил ангелів, а також молитви його рідної вже покійної матері. Надіємось, що з Божою допомогою все буде добре і наші побратими повернуться до нас.

Незабаром ми будемо відзначати 30 років з Дня Незалежності України, яка нам дісталась мирним способом. Але, якщо взяти вікову історію, то за неї заплатили своїми життями мільйони українців. І тепер багато патріотів жертвують своє життя за матір – Україну, бо, мабуть, ніхто немає стільки ворогів, як наша Батьківщина. Чим вона так провинилась? Чому до неї ставляться як до якоїсь мачухи? В них немає рідного дому, ні минулого, ні майбутнього. Їх ніхто не згадає, бо у них не було і не буде рідних дітей. Тому за любов до України комусь потрібно платити, бо любов вимагає жертв.

Як довго буде продовжуватись війна – невідомо. З кавказькими народами Росія воювала багато десятків років. Скільки Росія буде воювати з українським народом – невідомо. Залишається одна надія на Бога. На жаль, так мало людей молиться за Україну. 

Мамо, моліться не тільки за мене, але і за нашу неньку – Україну, щоб Господь Бог зіслав довгоочікуваний мир і спокій для нашого народу.

Вам, мамо, бажаю також спокою і радості в душі та всіх Божих ласк на довгі літа. З любов’ю і молитвою до Вас, мамо, – ваш син Мар’ян.

                                                                          2 серпня 2021 р. м. Бар, о. Мелетій Батіг ЧСВВ.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Будь ласка, введіть свій коментар!
Будь ласка, введіть своє ім'я тут