Афганістан: урок для України…

0
603

В ці дні, коли Україна готувалася до відзначення величного ювілею – 30-ї річниці своєї незалежності, увага решти зовнішнього світу була і залишається прикутою до Афганістану. Кадри про спроби громадян втекти із захопленої талібами країни, зачепившись за обшивку і зовнішні елементи літаків ВПС США, зворушили серця спостерігачів у всьому світі… Та, на жаль, песимістична доля Афганістану може стати уроком і для України, яка також довгі роки вимушена боротися за свою державність.

Наперед зазначу, що у цій статті я абсолютно не беруся аналізувати позиції США стосовно правильності чи помилковості щодо виходу з Афганістану. Але, маючи перед очима вже доконаний факт, хотів би просто роздумати, чого варто повчитися з цього приводу Україні.

Як відомо, Сполучені Штати Америки та їхні союзники по НАТО включно з Британією останніх 20 років тренували афганські урядові сили безпеки та оснащували їх усім необхідним. За даними Конгресу США, з 2002 року США витратили понад 140 мільярдів доларів на загальну допомогу для Афганістану. Пентагон оцінив вартість бойових операцій США, враховуючи підтримку афганських військ, у понад 820 мільярдів доларів за той же період. А міжнародна військова коаліція в результаті операції в Афганістані за 20 років зазнала понад 3500 втрат, серед яких близько 2400 американців. Ще понад 20 тисяч американських військових були поранені. Так високо заплачена ціна давала безлічі американським і британським генералам сподівання, що армія Афганістану нарешті стане сильною і потужною…

Однак, як тільки війська США покинули Афганістан, ці сподівання виявилися порожніми. Адже таліби осягнули блискавичну перемогу не за декілька місяців чи тижнів, як прогнозувалося, а за десятки годин… І одна з головних причин такого швидкого повалення прозахідного уряду – його нездатність впоратися з корупцією в країні. Саме так світова преса оцінила події в Афганістані. І насправді, попри двадцятилітню допомогу Заходу, Афганістан залишився однією з найбідніших країн світу. За Індексом людського розвитку (ІЛР), опублікованого Програмою розвитку ООН, Афганістан посідає 169 місце із 189 країн із середньою тривалістю життя 64 роки та ВВП на душу населення 2200 доларів США. До порівняння, Україна у цьому списку посідає 74 місце з середньою тривалістю життя 72 роки та ВВП на душу населення 13200 доларів США.

Кажуть, що розумна людина вчиться на чужих помилках… Тож, чи не варто і нам задуматись, але на цей раз уже вкрай серйозно, про те, що егоїзм політиків і тотальна корупція можуть зруйнувати за десятки годин будь-яку державу, незважаючи на двадцятилітні дотації трильйонів доларів, вкладених у розвиток «демократії». Афганістан став черговим прикладом, ясним, як білий день: корупція вбиває і крапка, інших «але» тут просто не існує!

Також Афганістан, попри і так уже певні розчарування Будапештським меморандумом, ще раз продемонстрував, що сліпі сподівання на союзників та міжнародних партнерів нерідко завершуються пошуком політичного притулку для президента і оточеною терористами столицею. Реальний суверенітет неможливий без національної боєздатної армії та економічної самодостатності. А до таких вже і союзники, і партнери потягнуться.

Ну і найважливіше: без моральних християнських цінностей, базованих на заповідях любові, нереально створити ані міцну і чесну владну вертикаль, ані армію хоробрих захисників, а не агресорів… І тут вам найбільша відповідь, чому, коли на якийсь час на Сході України вмовкають гармати, негайно на іншому паралельному фронті з тисячними арміями «ботів» у соцмережах розгортається війна проти моральних засад, віри, катехизації тощо…

Так, Афганістан – це ісламська республіка і будь-яке вираження віри, крім ісламу, не допускається й переслідується навіть смертною карою. Але витіснене християнство має тут свою давню історію, яку пов’язують ще з проповіддю на тих землях святого апостола Томи. Однак фанатичні та крайні прояви з боку радикальної частини ісламського світу не дали тут масово вкоренитися послідовникам християнського вчення. За даними різних досліджень, в Афганістані донедавна мешкало лише біля 30 тис. християн, що становило менше 0,1% населення країни. Більшість християн — іноземці, які донедавна мали тут постійне місце проживання. Точна кількість християн із корінних афганців залишається невідомою, оскільки вони змушені ховатися через страх переслідування і не можуть відкрито практикувати свою віру. Деякі джерела оцінюють кількість підпільних християн у 8000 осіб, які є афганського походження.

Через контроль талібами більшості території Афганістану держава багато років тримає друге місце в рейтингу найбільш небезпечних держав для християн (за версією Open Doors), поступаючись в цьому лише Північній Кореї. Таки доволі часто тут траплялися напади на християн. Найвідомішою терористичною атакою на християн стало масове вбивство співробітників християнської місії «International Assistance» у 2010 році, які надавали афганцям безкоштовну медичну допомогу.

І сьогодні в міжнародних правозахисних організаціях вкрай стурбовані становищем християн в Афганістані після захоплення влади талібами. «Ми знаємо, хто ви, і ми прийдемо за вами», – такі листи таліби розсилають у християнські церкви в Афганістані. Про це розповів один із церковних лідерів у Кабулі, про що повідомив у своєму Twitter експерт з безпеки, старший науковий співробітник American Enterprise Institute (AEI) Клон Кітчен.

«Ми живемо в дні великих побоювань, чекаючи того, що станеться. А тому я прошу вас молитися, молитися і молитися за нашу країну», — сказав о.Джованні Скалезе, глава католицької місії sui iuris в Афганістані. До цього також закликав і Папа Франциск під час недільної молитви 15 серпня 2021 року.

Старше покоління духовенства та вірних УГКЦ добре знає й пам’ятає, що таке переслідування за віру. Сьогодні, дякуючи Богові за дар свободи віросповідання і національної незалежності, молімося за всіх християн, яких гонять та переслідують за віру у Христа. Молімося за Афганістан та за християн в Афганістані. А молячись за них, усвідомлюймо, бережімо та захищаймо безцінні дари нашої християнської віри і національної незалежності.

Сьогодні, на відстані 30 років, нам варто пам’ятати, що відродження України розпочалося саме з релігійного відродження, зокрема в боротьбі за легалізацію УГКЦ! Наші підпільні єпископи та священники своєю жертвенною та відданою працею неабияк сприяли державотворчим процесам в Україні. Вони сприяли в культурно-освітній, суспільно-політичній, соціально-господарській та національно-патріотичній сферах виховання цілих поколінь українців! Тож, переймаючи естафету, бережімо наші християнські цінності, проявляймо любов до ближніх, поборюймо корупцію і вчімося від наших великих попередників, «Як будувати Рідну Хату» (послання Митрополита Андрея Шептицького, 1941 р.). 

о. Іван СТЕФУРАК,

головний редактор.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Будь ласка, введіть свій коментар!
Будь ласка, введіть своє ім'я тут