28 серпня наша Церква відзначає Свято Успення Пресвятої Богородиці і Діви Марії. Це свято пригадує нам, що Діва Марія не померла, але, як вчить Церква, Вона заснула, Вона прийнята на небо. Мабуть, важко нам збагнути цю істинну, коли ми навколо продовжуємо і далі бачити смерть інших людей?… Тож це свято дає нам чергову нагоду задуматися над тим, що ж таке насправді смерть і як зрозуміти і повірити в слова апостола Павла про те, що «Бог же й Господа воскресив, воскресить Він і нас Своєю силою!» (1 Кор. 6:14).
Марія не померла тому, що в дні свого земного життя Вона зуміла так серйозно сприйняти актуальність і Божу присутність, що змогла породити Його вічне Слово, Христа. При цьому Вона стала першопроходцем для усіх тих, хто сприймає розуміння життя не як премію, яку слід заробити, але як подарунок, який потрібно вміти отримати. Смиренно, не гонячись за владою чи багатством у цьому світі, але дивлячись на єдине місце поза смертю: небо. Тому у цьому святі Успення Пресвятої Богородиці і Приснодіви Марії ми не вбачаємо лише Її долю, а загальнолюдську: радість життя, яке в Христі більше не вмирає. Залишається лише єдине «але», чи зуміємо ми так само як Марія сприйняти Божу присутність і актуальність, щоб отримати від Нього цей дар вічного життя?
Коли в давнину людина помирала, наші предки утверджені у християнській вірі не говорили, що помер той-то і той-то, а казали старослов’янською “успє”, тобто заснув. Так само і в нашій церковній традиції смерть християнина ми називаємо “преставленням”, тобто переходом із земного, тимчасового, у життя вічне. Схожий перехід уже одного разу людина пережила, переходячи з лона матері, в цей світ. В лоні матері життя дитини повністю залежне від мами. Погодьтеся, що народження людини є своєрідним чудом! Це момент, коли дитині вже не потрібно більше живитися пуповиною. При народженні відбувається перший перехід до більш автономної форми життя. Щось схоже відбувається і під час смерті нашого тіла. Тіло перемінюється, переходить в інший вид матерії, схоже як водень і кисень стає водою. А життєдайний дух людини йде туди, як навчає апостол Павло, там де є приготовлене Богом людині те, «чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те наготував Бог тим, що його люблять» (пор. І до Корінтян 2:9-3:8). З цього моменту, схоже, як і в лоні матері, людині не потрібна більше земна «пуповина», через яку вона харчувалася на землі її щедрими плодами. Людина стає ще автономнішою, виходить з земної оболонки.
Смерть тіла – це момент, коли приходить час, в якому потрібно заснути для життя у світі, щоб прокинутися для життя вічного. Тому Празник Успення представляє смерть не як страшну і неминучу трагедію людини, а навпаки як перехід, народження. Як і як в першому етапі в лоні матері – народження супроводжувалося болями, так і другий момент переходу є болючим, бо супроводжується він тимчасовою розлукою… Свято Успення Богородиці сьогодні є розрадою для всіх тих, хто сьогодні оплакує цю розлуку. Вона насправді тимчасова. Це складні і важкі до розуміння істини. І може їх збагнути лише той, хто зуміє відшукати та сприйняти Божу присутність і раз назавжди сказати Богові «так». Серце такої людини все чимраз більше перемінюється, стає непорочним, а передсмак вічності стає відчутним вже тут на землі.
В непорочності Богородиці не було нічого автоматичного. Діва Марія відповідала на Божий поклик упродовж цілого свого життя, що було життям віри. А тому Її «так» стало вирішальним для всього людства, але це «так» не є чимось спонтанним лише під час самого Благовіщення. Це «так» супроводжує Марію завжди: по дорозі втечі в Єгипет, в бідній стаєнці під час Різдва, і найбільше під Хрестом свого сина… Тому, те, що видається нам «привілеєм» Богородиці в Її успенні, стане так само привілеєм кожного християнина, що повірив і живе згідно своєї віри. Потрібне лише єдине наше «так» Богові, яке би нас супроводжувало протягом усього нашого земного життя по дорозі до життя вічного!
о.Іван СТЕФУРАК
головний редактор
