Навернення до Бога допомогло Ользі Шарваровській звільнитися від впливу подруги-сепаратистки, яка хотіла контролювати її життя.
Із донеччанкою Ольга познайомилася у Трускавці, куди жінка поїхала позбутися депресії після смерті новонародженого сина. Він прожив лише два дні, бо народився слабким, кволим, з численними вадами і хворобами. Це й не дивно, адже батьком дитини був двоюрідний брат Ольги, який, приїхавши з Іспанії та випивши зайвого, …зґвалтував кузину.
«Коли Василь прийшов до мене п’яним, я його не вигнала. І це була моя найбільша помилка, — зі сльозами згадує пані Ольга. — Коли тверезий, він був завжди добрим, щедрим, дарував мені гроші. А який він під дією оковитої, я не знала».
Коли все трапилося, Василь посунув додому. Прийшов наступного дня, кинув покривдженій родичці кілька тисяч євро (все, що він заробив за два роки) та пригрозив, аби Ольга нікому нічого не розповідала. Бо коли щось комусь бовкне, то він розкаже всім, що буцімто сестра сама на нього накинулася.
«Було огидно, боляче, наче на мене машину найбруднішого сміття висипали, а я в ньому задихалася, — продовжує жінка. — Ще й згодом дізналася, що вагітна. Я не йняла віри, адже сотні пар роками намагаються зачати дитину, роблять усе можливе й неможливе, а тут з першого разу, та ще й через ґвалт».
Ольга, хоча й не була практикуючою християнкою, проте в Бога вірила, до церкви вряди-годи ходила. І навіть думки про те, аби позбутися (навіть такої небажаної) дитини, не мала. Та батьки жінки й чути не хотіли про майбутнього онука чи онучку. Не розуміли Ольгу й друзі. Казали: навіщо народжувати невідомо від кого, коли ані роботи, ані власного житла нема. (Жінка, коли завагітніла, закінчила економічний факультет університету, але, не знайшовши роботи за фахом, працювала продавчинею). Ще й лікарі давали невтішні прогнози щодо майбутнього стану здоров’я дитини…
Син жінки, як і прогнозували лікарі, народився з численними вадами і через два дні помер. Розбита горем, Ольга поховала немовля і не могла прийти до тями. Вона днями просиджувала на цвинтарі біля могилки. Увечері, не відчуваючи ні холоду, ні голоду, поверталася додому, заходила в свою кімнату, падала на ліжко та провалювалася у чорну безодню сну. Наступного дня все повторювалося спочатку. Так тривало цілий місяць. Допомогла жінці напарниця з магазину, яка принесла їй путівку до Трускавця і сказала, що вона мусить поїхати, аби «змінити обстановку та почати жити заново».
У Трускавці згорьована жінка хотіла повернутися додому й знову сидіти на могилі синочка. Можливо, вона так би й вчинила, але до Ольги в кімнату підселили сусідку.
– Привіт, дівко, я — Маха, — почала знайомитися російською дебела рожевощока тітка.
– Як, вибачте, вас звати? — здивувавшись із незвичного імені, перепитала Ольга.
– Ну, Маха я, Машка, Марія! Але усі мене Махою звуть.
Жінка розповіла, що вона — власниця кількох яток на ринку в Горлівці, торгує одягом. Вона — розлучена, має двох дорослих дітей, живе сама в 4-кімнатній квартирі та часто змінює співмешканців. Ольга, сама того не сподіваючись, розповіла сусідці про всі свої біди.
«Ех, дівко, непроста в тебе доля. Але я щось придумаю, бо Маха знає, як жити», — втішала Ольгу нова знайома.
Так розпочалася дивна дружба жінок.
Із Трускавця Ольга приїхала іншою. «Маха» «навчила» її, як давати відсіч батькам, з ким дружити, а кого гнати в шию. Завдяки новоспеченій подрузі жінка знайшла джерело фінансування, винайняла квартиру й переїхала від батьків. Гроші Ользі висилав… Василь.
За порадою подруги зі Сходу, родичка розповіла йому про вагітність, смерть дитини та кримінальне провадження за зґвалтування, яке розпочнуть, коли той лише ступить на українську землю. Ольга діймала Василя щодня, описуючи, що з ним зроблять у в’язниці.
«Але я можу й мовчати, однак мовчання недешеве», — казала двоюрідному братові. Кривдник здався, й почав щомісяця висилати по кілька сотень євро. І хтозна, як би склалося далі життя жінки, але в Україні розпочалася Революція гідності, а опісля – важкі події на Сході країни, ворожа окупація.
Марія приїхала до Ольги. З гіркотою казала, що діти її не підтримали та залишилися в Горлівці. Подруга намагалася нічого не розпитувати, бо бачила й відчувала, що вимушеній втікачці було непереливки. Проте «Маха» напрочуд швидко освоїлася ще й почала занадто «влазити» в життя Ольги. Вона щовечора влаштовувала подрузі справжні допити: з ким розмовляла, що робила, куди обідати ходила. І критикувала, критикувала, критикувала… Мовляв, Ольга все робить не так. А згодом жінка ще й почала приводити додому своїх подруг, які також оселилися в місті. Вони пиячили, виголошували тости за… Путіна й матушку-расєю. Такого Ольга стерпіти не могла та хотіла вигнати непроханих гостей в три шиї. Але її… побили й викинули за двері. Довелося викликати поліцію. Марію забрали у відділок, проте незабаром відпустили. А в Ольги стався мікроінфаркт, вона потрапила в лікарню. Коли повернулася додому, то побачила, що надокучлива горе-подруга ще й обікрала її. Марію розшукували, але не знайшли й досі. Мабуть, вона повернулася додому…
Ольга після всіх цих перипетій почала ходити до церкви, де знайшла духівника, отця Романа, у якого вона не лише ретельно висповідалася, а й постійно має духовні розмови. Священник порадив їй щодня молитися за свого покійного сина, батьків, за себе і за кривдника Василя. Від нього Ольга більше не бере гроші. Також жінка, за порадою духівника, звернулася до психолога та психотерапевта, бо те, з чим їй довелося стикнутися, неабияк вплинуло на неї. Нині Ольга учасниця кількох християнських спільнот та думає присвятити своє життя Господу в третьому мирянському василіянському чині.
Сабіна РУЖИЦЬКА.
