«Світ проминає, і його пожадливість; той же, хто чинить волю Божу, перебуває повіки» (І Ів. 2:17)
Кожна людина тужить за щастям і миром душі. Справжнім миром насолоджується лише той, хто в усьому погоджується з Божою волею. Святий Василій Великий запитує: «Яка є міра любови до Бога?» – і відповідає: «Щоб душа завжди понад силу намагалася сповняти Божу волю». Ісус Христос каже: «Називаю Вас друзями» (Ів. 15:15). Справжня дружба лучить дві волі приятелів так, немовби в них була одна воля, одне бажання, одне серце, одне життя.
У молитві Господній молимося: «Нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі». Тож ми будемо щасливі й будемо справжніми друзями, приятелями Ісуса Христа, якщо покірно прийматимемо волю Господа. Згода з Божою волею основується й на сильному переконанні людського розуму, що все, що зустрічається нам у житті, походить від Бога. Християни, вірні діти Небесного Отця, повинні в усіх явищах природи бачити турботливе діяння Божого Провидіння. Господня воля – свята, вона – норма святости. Хто виконує Божу волю, той вільний від найбільшого лиха – гріха. Святий Вернард каже: «Усунь зі світу власну волю – і згасне пекло». Фізичні нещастя тому є нещастями, що ми їх не хочемо. Якби ми їх бажали, вони перестали б бути нещастями. Переслідування, тортури для мучеників були бажаними, вони раділи в терпіннях. Святий Іван Золотоустий навчає: «Переніс ти нещастя? Воно вже не є нещастям, якщо ти його бажаєш. Дякуй Богові за це. Зло переміниться тобі в добро».
Середньовічний аскет і містик о. Іван Тавлер оповідає цікаву подію зі свого життя. Вісім років він молився до Бога: «Господи Боже! Дай мені доброго провідника, який би вказав найкоротшу і найпевнішу дорогу до Божої любові – до святості». Одного дня він почув у душі дивний голос: «Йди до Церкви. Перед дверима храму побачиш чоловіка, який вкаже тобі певну дорогу до Божої любові, певну дорогу до святості”. Втішений священик побіг до церкви і перед входом до храму побачив убогого, босого й обдертого чоловіка.
– Добридень! – привітав священник жебрака.
– Дякую, дякую за привітання, – відповів жебрак. – Але я не пригадую, щоб у моєму житті коли-небудь був недобрий день.
Здивований такою відповіддю, отець Тавлер мовив:
– Я думаю, що до добрих днів Бог може додати ще більше добра і всяке можливе щастя.
На це старець сказав:
– Дякую, але я ніколи не був нещасний; у житті мене не спіткало горе.
Запанувала мовчанка.
– Слухайте, отче, – продовжував розмову жебрак, – я сказав вам, що в мене ніколи не було лихого дня, бо дні нашого життя нещасливі лише тоді, коли не використовуємо їх на прославу Бога і не виконуємо Його волі. Якщо я голодний, бо ніхто не дав мені їсти, – я прославляю Бога. Якщо виставлений на дощ, град, вітер, – я дякую Богові. Якщо моє вбожество і нездатність заробити гроші стягає на мене погорду й насмішки, або коли переношу інше терпіння, – я прославляю Божу велич. Я з радістю приймаю все – солодке й гірке, бо переконаний: ніщо не діється без Божої волі. Саме це дає мені щастя.
Тоді священник запитав старця:
– А якби Бог вас прокляв? Чи ви й тоді почувалися б щасливим?
Щиро, як дитина, жебрак відповів:
– Якби Бог хотів мене проклясти, я обняв би Його з такою покорою та любов’ю, і так сильно держався б Його, що якби Він хотів укинути мене в пекло, то мусів би піти зі мною.
– Хто ж ви такий? Як вас звати? – знову запитав отець. І жебрак дав неймовірну відповідь:
– Я є цар.
– Ви – цар? Де ж ваше царство? – здивувався священник.
– Моє царство – в глибині серця, там я зберігаю досконалий порядок. Мої пристрасті мусять підкорятися Божій волі… Я пристаю з Богом і в Ньому насолоджуюся миром та щастям.
Яка глибока мудрість прихована в цих відповідях бідного, голодного, обдертого жебрака! Перехожі думали, що він нещасний, а той чоловік був щасливішим, ніж мільйонер, ніж геній світової слави або могутній володар. Це щастя, цей мир він знайшов у згоді з Божою волею.
Кожне діло, навіть найменше, сповнене з волі Божої, є велике і заслуговує на вічність. Ісус Христос на землі виконував волю Небесного Отця: «Зійшов Я з неба не для того, щоб волю власну чинити, а волю Того, Хто Мене послав» (Ів. 6, 38). Адже молимося проханням Славослов’я, яке щодня співаємо на нашій Утрені: «Господи, до Тебе прибігаю я, навчи мене творити Твою волю, бо Ти Бог мій».
Василь КАТЕРИНЮК.
