Промова, яка згуртувала націю.
Все трапилося 8 жовтня 2005 року.
Знаковий день для Кот-д’Івуару – кілька хвилин тому його збірна вперше пробилася на чемпіонат світу. І як пробилася! Це було якесь божевілля.
“Слони” легко здолали на виїзді Судан (3:1), але цього не вистачило б у разі перемоги Камеруну в матчі з Єгиптом. Вся команда – гравці та тренери – зібралися біля телевізора, щоб своїми очима подивитися розв’язку. Камерун швидко вийшов уперед, але на 79-й хвилині пропустив – 1:1. До мрії залишалося рукою подати…
Але не все так просто! В доданий час суддя придумав пенальті на ворота єгиптян. Де фол? Що сталося? На жаль, в Африці часом свистять і не таке. До м’яча підійшов досвідчений П’єр Воме і… штанга!
Ще мить – і гравці Камеруну стоять, наче вкопані; деякі сховали сльози під футболками. У Судані ж із роздягальні “Слонів” чути крики та співи.
До журналістів, які зібралися на стадіоні, вийшов капітан Кот-д’Івуару Сіріль Доморо і запросив усіх усередину, де слово взяв Вождь. І говорив він цього разу зовсім не про футбол:
“Народ Кот-д’Івуару, з півночі, півдня, центру та заходу! Сьогодні ми довели, що всі івуарійці можуть співіснувати та грати разом заради спільної мети – відбору на чемпіонат світу. Ми пообіцяли, що влаштуємо свято, яке об’єднає людей. Сьогодні ми, стоячи на колінах, благаємо вас про мир!“
Після цих слів на коліна впали всі – не лише Дрогба, а й Коло та Яя Туре, Дідьє Зокора, Аруна Коне, Аруна Діндан. Все золоте покоління “Слонів”.
“Вибачте. Вибачте. Вибачте. Найбагатша країна Африки не повинна скочуватися у війну. Будь ласка, складіть зброю. Проведіть вибори. Так усім буде краще“.
***
Цю промову телеканали в Кот-д’Івуарі потім транслювали весь рік, щодня, неначе мантру.
У момент, коли держава де-факто розвалилася, футбольна збірна – її останнє надбання – дала людям надію. Здається, лише після слів Дрогба вони усвідомили, як сильно втомилися від ворожнечі.
Військові на вулиці в Абіджані, Getty Images/Global Images Ukraine/ автор: Patrick ROBERT/Corbis
Французький миротворчий контингент не ловив ґав та організував переговори. Блокпости зберігалися, але стрілянина стихла; в тиші, що утворилася, південці-“івуаріте” й мігранти-“буркінабе” нарешті почули один одного. Футболіст, по суті, зробив роботу ООН.
Дивно, адже він навіть не бачив, як все починалося. Дядько забрав Дідьє до Марселя, коли йому було три роки; незабаром до Франції вдалося виїхати батькам, так що Дрогба ріс у комфортній та мирній Європі.
Гарних новин з дому майже не було. Економічна криза 80-х вдарила по цінах на какао та каву, залишивши Кот-д’Івуар без левової частки експортної виручки. Плантації доводилося закривати або ж урізати і так мізерні зарплати. На вулиці опинилися мільйони селян – не лише місцевих, а й мігрантів, які прибули до країни у 60-70-ті переважно з Верхньої Вольти.
Диктатор Фелікс Уфуе-Буаньї правив жорсткою рукою, але після його смерті у 1993 році країна потроху скочувалась у хаос. Один переворот, інший – і до 2002-го від єдиного Кот-д’Івуару не залишилось і сліду.
Мапа повстання: wikipedia.org
Північ країни контролювали “Нові сили” – озброєна організація мусульман; вони захопили більше території, але майже вся дієздатна економіка залишилася на Півдні, де за допомогою французького корпусу утвердився християнський уряд Лорана Гбагбо.
Громадянська війна 2002-04 років не виявила переможця – лише забрала життя тисяч людей; ще мільйон втратили дах над головою. І на тлі цього у Європі – яка іронія! – запалювало “золоте” покоління івуарійського футболу!
***
У 2005 році Дідьє Дрогба закохував у себе фанів “Челсі; Бонавентура Калу забивав за “ПСЖ”; Сьяка Тьєне та Дідьє Зокора виділялися в “Сент-Етьєні”; Коло Туре та Еммануель Ебуе грали за “Арсенал”; в “Олімпіакосі” визрівав слоноподібний молодший братик Коло – Яя Туре.
І, головне, команда, як і весь Кот-д’Івуар, складалася з представників різних народів і конфесій! Може, тому звернення Дрогба так зачепило всіх?
Він, південець-католик з Абіджана, стояв, обнявшись з Коло Туре – уродженцем Буаке, столиці повсталої мусульманської Півночі. Нащадок мігрантів Аруна Коне тут підспівував Сірілю Доморо з маленького племені діда; тут же знайшлося місце і Дідьє Зокора, чиї родичі активно воювали за уряд.
Зрозумівши важливість свого звернення, Дрогба вирішив йти до кінця. Не запитавши дозволу у влади, він оголосив, що вирішальний матч відбору на КАН-2008 проти Мадагаскару Кот-д’Івуар зіграє у столиці повстання – Буаке!
“Коли я почув, що сказав Дідьє, у мене мурашки пішли по шкірі. Моя дружина розплакалася, як майже всі. Наша нація мала хворобу, як абсцес, і ніхто не міг його видалити. Сміливості вистачило йому одному“, – згадує журналіст із Абіджана Крістоф Діке.
Нахабство ідеї справді вражало. Дороги на Північ стояли заміновані, за кожним поворотом озброєні блокпости, від яких не зрозуміло, чого чекати. А тут – зірки футболу з мільйонними контрактами. Можна лише уявити, як сприйняли ідею Дідьє боси “Челсі”. Не вірили у неї і французи. На щастя, він не запитав і їх теж, інакше б точно відмовили, і світ не побачив би абсолютно унікального видовища.
Уявіть собі: лідер повстання Гійом Соро сидить на трибуні поруч із президентом Кот-д’Івуару Лораном Гбагбо, який обіцяв йому пожиттєвий термін. Трибуни забиті битком; замість стюардів – бойовики, озброєні АК-47.
І всі вони, ще вчора готові повбивати один одного, в єдиному пориві радіють голам їхньої спільної збірної. Один, другий, третій, четвертий…
Екстазу публіка досягла на 90-й хвилині, коли фінальну крапку, обігравши воротаря, поставив той, хто й зібрав їх у цьому місці. Забивши гол, Дідьє Дрогба помчав до трибун, а вони рвонули до нього – і в ту секунду стало зовсім не важливо, хто якої віри, за кого голосував і чи голосував взагалі…
***
“З огляду на те, що Дрогба ще й родом з Півдня – з району Гбагбо, – він був просто богом для Кот-д’Івуару“, – писав кореспондент Vanity Fair Остін Мерріл.
На матч він приїхав, як і всі – у переповненому допотопному автобусі, який супроводжував озброєний конвой. Як виявилося, це було зайве – на них ніхто не збирався нападати.
Поєдинок зіграли 3 червня 2007-го, а вже через півроку в Уагадугу було підписано мирний договір, який розблокував президентські вибори. Відтепер брати участь у них могли і нащадки мігрантів, як того вимагали повстанці.
Писали, що Гбагбо навіть бачив у Дрогба конкурента на виборах, але Дідьє не пішов шляхом Веа. Він вибрав не крісло й зарплату, а статус – його ім’ям називали села, вулиці і навіть особливе місцеве пиво в літрових пляшках – за запевненнями івуріайців, воно таке ж міцне і велике, як їх Вождь.
Арсен Венгер одного разу сказав, мовляв, Дідьє народився переможцем і завжди ним буде – ну хоч десь коуч не помилився. Загалом Дрогба став чемпіоном шести країн; ну і, звісно, він виграв Лігу чемпіонів – як забути той гол на останніх хвилинах “Баварії”?
Getty Images/Global Images Ukraine/ автор: Touchline
Він вічний – на жаль, як і хаос у Кот-д’Івуарі. “Футбольного миру” вистачило на три роки; далі знову була сутичка, у якій загинуло 4 тисячі людей; Гбагбо, який відмовився визнати результати виборів, потрапив до Гааги, де його нещодавно виправдали.
Зараз країною править президент із мусульман, але й він, звісно, задовольняє лише половину населення. Друга ще не бунтує, але на вибори ходити вже перестала – поганий знак! Чи то Дідьє пора повертатися додому, чи комусь із молодих приміряти його бутси – інакше бути біді. Миротворці не допоможуть – здається, вони й самі вже зрозуміли.
Це у Європі історію роблять реформами; в Африці один кубок, один гол, одне щиро слово важливіші за сотню рутинних голосувань. Головне – щоб його вимовила у правильний час правильна людина.
У Дрогба все збіглося – і він урятував тисячі життів. Якщо це не головна перемога Вождя, то що тоді?
