Нападе чи не нападе, вторгнеться чи не вторгнеться?… На жаль, з такими запитаннями довелося святкувати українцям усі цьогорічні Різдвяні свята. І, як бачимо, з кожним днем ситуація лише чимдалі загострюється… На час написання цієї статті найбільш впливові видання майорять заголовками на кшталт «Дипломати покидають Україну», «НАТО посилює присутність у Східній Європі»…
Ми часто зіштовхуємося із теоріями про те, що історія циклічна, що вона рухається у маятниковому режимі, по колу або ж по спіралі. І насправді аналізуючи історію України, ми можемо спостерігати регулярність певних повторювань. Проте, не рухаються вони ні по колу, ані за маятником, а радше по спіралі. Як відомо, спіраль обертається навколо незмінної точки, поступово наближаючись або віддаляючись від неї, залежно від того, в якому напрямі рухатися вздовж кривої. Щось є у ній незмінне, як то бажання Росії завойовувати сусідні держави. Але є щось, що змінюється, та ще й з неабияким розмахом, як от ментальність та засоби протистояння агресору з боку Незалежної України. Тому саме цей другий рухливий елемент вирішує, якого розвитку набере цього разу наша з вами історія. Адже з огляду на те, за яких умов Росія атакувала сусідів раніше, як зауважують ряд аналітиків та, зокрема західні ЗМІ, навряд чи вона нападе на Україну цього разу, всупереч видовищному нарощуванню своїх військ вздовж українського кордону. Ухвалюючи рішення про напад на пострадянському просторі, Росія орієнтується насамперед на п’ять сприятливих для легкої війни змінних: сфабрикований нібито провокаційний привід, місцева підтримка, слабка військова реакція, технічна спроможність та відносно малі очікувані політичні й економічні втрати, особливо якщо це невійськова відповідь через санкції чи дипломатичні обмеження. Якщо будь-яка з цих умов є недостатньою або відсутньою, то Росія навряд чи піде на військове вторгнення, навіть у межах колишнього радянського простору. Пригадайте, що саме усі ці умови були чітко виражені, наприклад, на момент вторгнення Росії в Грузію у 2008 році чи в Україну у 2014-му.
Але насправді циклічність історичних подій можна обґрунтувати також і через богословську точку зору. Хіба не є очевидним той факт, що з моменту першого гріхопадіння на землі йде постійна боротьба між добром та злом? І тут знову все за принципом спіралі. Є незмінна вісь, ім’я якої «добро». Але також завжди є хтось, хто стає на сторону зла і розпочинає війни, рухаючись в протилежну сторону від добра… Господь прийшов, щоб принести мир на землю. Однак через те, що Христос був і є відкинутим багатьма, цей мир, який можемо отримати від Бога, зовсім не означає отримати з ним одночасно і спокійне життя. Навпаки, цей мир дає нам підстави опертися тому, що опирається Христовому миру. Так, з одного боку, ми отримуємо мир від Бога і ділимося цим миром з ближніми, але водночас, з іншого боку, отримуємо удари меча та поділу від тих, які не приймають цього Божого миру. Ці роздуми нам чітко свідчать, що війна є наслідком гріха і небажанням прийняти мир Божий. Отже, відповідальність за неї несе не милосердний і люблячий Бог, а людина, яка відкриває своє серце для ненависті й злоби. Мир — це дар від Бога, котрий ми можемо прийняти і ним ділитися з іншими, але за умови, що ми цілковито готові прийняти цей дар. Війна як протилежність — це час відкритого гоніння людей, які сповідують мир Христовий.
82 роки тому, у серпні, згасли останні надії на те, що вдасться уникнути спалаху Другої Світової війни. У ті дні Папа Пій XII за допомогою Радіо Ватикану закликав уряди не йти шляхом руйнування. «Силою розуму, а не зброї, прокладає дорогу Справедливість», – сказав Пій XII наступного дня після підписання пакту Молотова — Ріббентропа. – «В мирі ми нічого не втрачаємо. На війні ми можемо втратити все. Нехай люди знову почнуть розуміти один одного». «Нехай нас почують сильні, щоб не стати слабкими в справедливості — звернувся Пій XII. – Нехай нас почують можновладці, якщо вони хочуть, щоб їх влада несла не розгроми, але підтримку народам і захист їх спокою, порядку і праці». Цей заклик залишився без відгуку. Через декілька днів нацистська Німеччина вступила до Польщі, і все людство почало падати в прірву світового конфлікту. Чим завершилося усе те жахіття, кожен знає сам: мільйони втрачених та понівечених життів, зруйновані інфраструктури та економіки цілих країн. Усе це ціна за амбітні геополітичні плани з боку декількох схиблених та одержимих умів…
А тепер знову про циклічність історії. Схоже, як Пій XII в 1939 році, так і Папа Франциск у неділю, 23 січня 2022 р., після проказування молитви «Ангел Господній» звернувся до світу із наступним закликом:
«З тривогою слідкую за зростанням напруження, що загрожує завдати нового удару по мирові в Україні та підважує безпеку на всьому європейському континенті, що має ще ширші наслідки. Звертаюся із палким закликом до всіх людей доброї волі підносити молитви до Всемогутнього Бога, щоб кожна політична дія та ініціатива більше служила загальнолюдському братерству, а не частковим інтересам. Той, хто переслідує власні цілі, завдаючи шкоди іншим, зневажає власне покликання людини, бо всі ми створені братами та сестрами. Тому, зі стурбованістю, з огляду на існуюче напруження, пропоную, щоб наступна середа, 26 січня, була Днем молитви за мир».
Саме молитва є тією непоборною силою, яка здатна повернути рух історичної спіралі в наближенні до непорушної точки, яка називається «мир». Скільки разів доводилося чути, що, мовляв, ми так багато молимося за мир, а війна все одно триває вже восьмий рік поспіль. А тепер проаналізуймо, скільки разів агресор, який військово був значно сильнішим, підступно намагався організувати отих п’ять сприятливих змінних, про які йшла мова на початку, щоб прокласти собі легкий шлях до повномасштабної війни в Україні. Але кожного разу щось зривалося… Чому?
Молитва тут є однозначно кориснішою аніж різні прогнози, гадання чи психоаналіз російського президента, про якого ряд тих же російських поважних джерел подейкують, що він про подальші свої рішення, зокрема щодо України, радиться з сибірськими шаманами…
Молитва тут не просто є кориснішою, вона є всемогутнім засобом, бо єднає людство з Богом у боротьбі за мир та добро. Тому у цій драматичній ситуації дякуємо Святішому Отцю та усьому світові за молитовну підтримку, а разом з нею бажання зблизити історичну спіраль до нерухомої точки, ім’я якій – «МИР».
о. Іван СТЕФУРАК,
головний редактор.
