Сьогодні, 17 лютого, минає 130 років від дня народження Патріарха Йосифа Сліпого. Про нашого великого Ісповідника віри, Главу катакомбної Української Греко-Католицької Церкви в 1944-1984 рр., Кардинала Йосифа Сліпого заговорив увесь світ ще задовго до того, як у Радянському Союзі почули термін «перестройка». Заарештований у квітні 1945 р. разом з іншими єпископами УГКЦ, Йосиф Сліпий провів у таборах цілих 18 років. І лише у 1963 р. його було звільнено і вислано за межі СРСР.
Про його звільнення клопотав американський президент Джон Кеннеді, а стараннями Папи Івана XXIII йому було дозволено виїхати виключно до Риму і у жодному разі не на Батьківщину… В жовтні 1963-го року він виступив із промовою на ІІ Ватиканському Соборі, де, всупереч традиції, його вітали оплесками стоячи. Після 18 років ГУЛАГу він ще чверть століття керував Церквою. Попрощатися з ним прийшов Папа Іван Павло ІІ, відклавши запланований візит до Канади, і знову, всупереч традиції, поцілував його руку. Згідно із заповітом, 7 вересня 1992-го року тіло Патріарха Йосифа перепоховане у крипті Львівського Архікатедрального собору св. Юра.
У контексті 130-річного ювілею від дня народження Патріарха Йосифа Сліпого хочу поділитися з нашими читачами деякими роздумами, які, на моє скромне переконання, є неабияк підбадьорюючими в ці нелегкі для України дні високої ймовірності ескалації конфлікту з боку Росії.
Навчаючись, а згодом і працюючи в Римі секретарем Апостольського візитатора для українців греко-католиків в Італії та Іспанії, мені неодноразово поталанило стати свідком вкрай цікавих спогадів світлої пам’яті Владики Івана Хоми та о. Івана Музички – найближчих соратників Патріарха Йосифа у Римі. А також о. Івана Дацька – особистого секретаря Блаженнішого Йосифа, та сестер Святої Анни, які опікувалися побутом Патріарха. Окремими розповідями ділилися також і працівники Радіо Ватикану.
Не раз я чув у цих розповідях про те, щоб якось знайти мінімальне співрозуміння, основним аргументом Папи Івана XXIII перед Хрущовим було те, що Митрополит Сліпий уже надто старий і його треба випустити, аби він спокійно доживав віку в монастирі. Та не так усе сталося. Ледве вийшовши на волю, Патріарх відразу перетворив малу українську семінарію у Римі в папську, розпочав негайно справу розбудови Патріархату, заснував Український Католицький університет і збудував собор Святої Софії. Завдяки його зусиллям в центрі Вічного міста було повернуто в українську власність величезну будівлю (сьогодні – готель) і сьогоднішній Катедральний храм Святих мучеників Сергія і Вакха та Жировицької ікони Пресвятої Богородиці (300 метрів від колізею). Прожив Патріарх Йосиф у Римі після заслання ще 25 років. За цей час він, крім переліченого, встиг зрушити всю українську еміграцію. На весь світ заявляв про право українців на самостійну, соборну державу. Його приймали королі Іспанії та Бельгії, президенти Італії, Німеччини та інші високопосадовці. Особисто приятелював він з Джуліо Андреотті, видатним італійським політиком та дипломатом, членом християнсько-демократичної партії Італії. Він був справжнім голосом вільної України. І це лише невеличкий перелік найосновніших справ Йосифа Сліпого після повернення із заслання!
Проте не раз мені доводилося чути щирі зізнання, що на той час молоді його соратники спочатку не до кінця розуміли геніальних планів Патріарха. Нерідко усе їм видавалося ейфорією літньої і побитої радянським режимом людини. І не раз у тодішніх церковних кулуарах велися співчуваючі розмови, мовляв, не розбиваймо мрій сильній людині, яка витерпіла 18 років каторги. На перших порах ніхто всерйоз нічого не сприймав і тим паче не вірив у можливість реалізації амбітних та геніальних планів. І навіть зараз, коли минуло вже понад пів сторіччя від тих знакових подій, людському розумові, мабуть, легше схилитися саме до того, що відчувало тодішнє оточення Блаженнішого. Уявіть собі, літня людина, яка повернулася після 18-річних сибірських каторг, не зволікаючи, ділиться планами про побудову у Римі собору святої Софії, який буде «собирати» тисячі українців. А ще при ньому має функціонувати Український Католицький університет! Як Вам така ідея, коли в Україні УГКЦ загнана в підпілля, українська еміграція розкидана по всьому світі, без якогось сильного лідера, який би її об’єднав? А в самому Римі стільки українців, що їх можна порахувати лише на пальцях рук?..
Однак те, що неможливо людям, можливо Богові й тим, хто повністю покладається на Нього! Так собор Св. Софії та прилеглі приміщення університету постали уже через шість років після озвучення самої ідеї. Навколо собору Блаженнішому Йосифові вдалося виклопотати декілька гектарів землі, які сьогодні є неначе українським острівцем у Римі. І все це на відстані лише шести з половиною кілометрів від самого Ватикану. Український Католицький університет зібрав тоді чимало студентів з країн поселень українців з усього світу. Тут видавалося безліч історичної та богословської літератури. І як згодом розповідав о. Іван Дацько, вони тоді не розуміли, навіщо Блаженніший Йосиф кожного разу при друкуванні замовляв такі чисельні тиражі. Вони, очевидно, перевищували тодішню потенційну читацьку аудиторію… Для тих книг не раз не вистачало місця для зберігання. Але і в цьому пророцтво Патріарха збулося. Відразу після легалізації УГКЦ усі ці книги поїхали в Україну, які стали ніби першим рясним дощиком після довгої засухи!
А собор святої Софії з 2000-их років справді почав «собирати» тисячі українців. І свідком та учасником цього доволі часто доводилося стати також і автору цих рядків. З 2007 року я був членом оргкомітету по організації щорічних широкомасштабних святкувань, приурочених Дню Матері – святу, на яке з’їжджалися тисячі українців з цілої Італії. Тут відбувалися нічні чування, Архієрейські Літургії та концертно-розважальні програми на прилеглому полі. Так собор святої Софії «собирає» навколо себе багатотисячну українську діаспору в Італії і по сьогодні! Звучить усе це дуже захоплююче, але на практиці не все було так просто! Усю цю діяльність Патріарх Йосиф мусів вести так, щоб з Радянського Союзу не було закидів про порушення домовленостей. Умови звільнення Патріарха Йосифа полягали в запевненні з боку Апостольської Столиці, що він не робитиме жодних заяв проти радянської влади і не говоритиме публічно про переслідування Церкви й релігії в Україні та у всьому Радянському Союзі.
Як свідчили його найближчі соратники, він був дуже дисциплінованою людиною. Патріарх Йосиф розбудовував Церкву, гуртував навколо неї українців у діаспорі, але старався майже ніколи не говорити про роки своєї каторги та строго дотримувався усіх домовленостей аж до 70-их років.
Зверніть увагу, що в цій розповіді є щось дуже схоже і з нашими буремними днями, коли ми потерпаємо через ймовірність російського вторгнення. Схоже, як Патріарха Йосифа Сліпого відпускали на волю за рахунок цієї дуже цинічної умови, а саме, що його ніхто не мав ні чути, ні бачити, щоб світ не дізнався про переслідувану УГКЦ. Так і нам цими днями був поставлений цинічний ультиматум від російського МЗС: не буде ескалації, якщо Україні припинять постачання озброєнь, відкличуть з її території західних військових радників та інструкторів, припинять спільні навчання ЗСУ та країн НАТО, а також вивезуть всі раніше поставлені Києву іноземні озброєння за межі української території.
Часи змінюються, але мова зневаги та крайнього цинізму залишається незмінною. Але ще більш незмінними є істини, які продемонстрував нам Патріарх Йосиф Сліпий! На те, чим закінчуються цинічні вимоги та ультиматуми, дав відповідь його вольовий приклад, про який ішлося вище. Сьогодні Патріарх Йосиф ще раз нагадує кожному з нас, щоб ми нічого не боялися, навіть якщо нам здається, що виходу в нашій біді вже немає… Своїм геройським та неперевершеним прикладом він нас сьогодні закликає: не бійтеся, Господь з вами, великого бажайте і переможете будь-яке зло!
Дякуємо, Тобі, Господи, за дар життя нашого великого Патріарха Йосифа Сліпого! Будучи натхненними його геройським прикладом, ми також готові «одягнутися в повну зброю Божу, щоб змогти дати відсіч усім хитрощам диявольським»!
о.Іван СТЕФУРАК,
головний редактор.
