“Русский мир” прийшов в Україну через московський патріархат… Від жахливої війни терпить не лише український народ. Війною сьогодні важко поранене також і саме християнство. Більше того, сьогодні, на жаль, відбувається наруга над самим Богом… Адже прикриття воєнних злочинних дій кремлівського диктатора покривається омофором фальшивої святості й міфічної канонічності.
Останнім часом соціологи, історики та навіть і психологи багато в чому порівнюють путіна з гітлером. І насправді навіть звичайний пересічний громадянин зауважить чимало схожостей. І одна з них, яка неабияк кидається у вічі – це те, що «сучасний гітлер», як і колишній, організував таку собі власну релігійну секту, в яку все чим далі втягує Православну церкву… В парі з московським патріархом Кірілом (Гундяєвим) впродовж останніх 20 років він активно розвивав ідеологію «русского міра», яка намагалася переконати, що існує понаднаціональний російський простір, базований на релігійно-культурних засадах домінуючого російського православ’я. Саме ця ідеологія і лягла в основу виправдання повномасштабного вторгнення в Україну, яке благословив патріарх Кіріл та більша частина російського духовенства. Однак такий путінський цезаропапізм (модель церкви, яка повністю залежить від світської влади) дав виклик сьогодні практично усьому ортодоксальному християнству…
Аналогічно як увесь цивілізований світ засудив воєнні злочини путіна, наклавши наймасштабніші в історії санкції на країну агресорку, так само і християнський світ засудив усі сектантські маскування «руського міра» під прикриттям канонічного православ’я…
13 березня 2022 року – в Неділю Православ’я, саме в той день, коли патріарх Кіріл благословляв війну в Україні, виправдовуючи її боротьбою проти гей парадів на Донбасі, та з цієї нагоди подарував ікону командувачу Росгвардії Віктору Золотову, 340 найвпливовіших православних богословів з усього світу оприлюднили на сайті Центру дослідження православного християнства університету Фордам декларацію, в якій у шести пунктах засудили концепцію «русского міра» як єретичну й антихристиянську.
Так перший пункт документу засудив будь-яку риторику з боку релігійних діячів, яка апелює до існування «успішних» християнських (православних) державних систем чи то в минулому, чи в сучасному. Царство Христове «не від світу цього», і не справа Церкви підтримувати й схвалювати будь-яку державну ідеологію.
Зміст другого пункту вказує на те, що Церква не може служити державній владі чи підтримувати її, отримуючи від цього власні привілеї.
Третій пункт засудив як неправославне будь-яке вчення, яке приписує божественне заснування чи авторитет, особливу святість чи чистоту будь-якій окремій місцевій, національній чи етнічній ідентичності або характеризує будь-яку конкретну культуру як особливу чи божественно установлену, незалежно від того, чи вона грецька, румунська, російська, українська або будь-яка інша.
Четвертий пункт, продовжуючи попередній, відкинув будь-яке вчення як неправославне, яке заохочує поділення, недовіру, ненависть та насильство між народами, релігіями, конфесіями, націями чи державами. Обидва пункти застерігають щодо поширеної, на жаль, у традиційно православних країнах думки про особливу цінність і вищість власного, «православного» способу життя, своєї культури.
П’ятий пункт висловив докір тим, хто нібито молиться про мир, але нездатний активно вибудовувати його через страх або відсутність віри. Водночас засуджено як неправославне та відкинуто будь-яке пропагування духовного «квієтизму» («душевного спокою») серед вірних і духовенства Церкви, від найвищого патріарха до найскромніших мирян, мовляв, «моє діло – молитися», а решта від мене не залежить…
Шостий пункт наголосив на значенні свідчення правди християнами і засудив будь-яке лукавство, в тому числі і з політичних причин, коли церковні ієрархи бояться називати своїми іменами зло, яке чинить влада чи політичні лідери.
«Повномасштабне вторгнення другої за величиною військової держави світу в сусідню країну — це не просто «спеціальна військова операція», «події» чи «конфлікт» чи будь-який інший евфемізм, обраний для заперечення реальності ситуації. Це, швидше, насправді повномасштабне військове вторгнення, яке вже призвело до багаточисельних загиблих цивільних і військових, насильницького руйнування життя понад сорока чотирьох мільйонів людей, а також переміщення та вигнання понад двох мільйонів людей (на 13 березня 2022 року). Цю правду треба сказати, якою би болючою вона не була», – йдеться в завершальному пункті декларації.
Аналогічно і з боку найвищого авторитету Католицького світу прозвучало чимало закликів і не тільки, а й конкретних жестів. А це й проголошення ще перед вторгненням всесвітньої молитви за мир в Україні, це і безпрецедентний і покірний похід Глави держави Ватикан, підкреслю, не виклик, а похід, до посла російської федерації, з проханням про припинення війни… Це і розвіювання російського фейку щодо саме повномасштабної війни, а не якоїсь там військової операції, про що Папа наголосив під час молитви «Ангел Господній» ще 6 березня. Це також візит двох римо-католицьких кардиналів, посланців Папи, в Україну з гуманітарною допомогою, щоб допомогти тим, хто цього потребує. Але найголовніше – це відеозв’язок Папи Франциска з російським патріархом Кірілом, який відбувся 16 березня. Як відомо, під час цієї розмови йшлося про війну в Україні. І в ній Папа прямолінійно й відверто закликав Кіріла використовувати мову Ісуса, а не політики. «Ми – пастирі того самого святого люду, що вірить в Бога, у Пресвяту Тройцю, в Пресвяту Богородицю: а тому ми повинні об’єднати зусилля, щоби сприяти мирові, допомагати страждаючим, шукати дороги миру, щоби зупинити вогонь.
…Війни завжди є несправедливими. Бо ціну за них платить Божий люд. Наші серця не можуть не плакати перед обличчям убитих дітей і жінок, всіх жертв війни. Війна не є дорогою, на яку потрібно ступати. Святий Дух, Який нас єднає, вимагає від нас, як пастирів, допомагати народам, які страждають від війни», – наголосив зокрема Святіший Отець.
На жаль, усі ці зусилля не увінчалися успіхом. Вже невдовзі після зазначеної розмови російські військові цілеспрямовано вдарили по мирних мешканцях у Маріуполі – скинули надпотужну бомбу на драматичний театр, де ховалися люди. І ще досі невідомо, скільки жертв під завалами драмтеатру, де було кілька сотень людей, і басейну, де під завалами опинилися вагітні жінки і діти…
Ще один вкрай різкий осуд війни та цитування путіним уривку з Євангелії під час мітингу-концерту на стадіоні у «Лужниках», присвяченого окупації росією Криму прозвучав від сучасного відомого італійського богослова архієпископа Архідієцезії Кьєті-Васто Монсеньйора Бруно Форте: «Почути фразу «Ніхто не має більшої любові, ніж ця, щоб віддати свою душу за друзів», яку цитує чоловік, відповідальний за початок російської війни на території України, неабияк контрастує з поведінкою лідера росії. Це справжнє богохульство. Це експлуатація Євангелія, спрямована на самовиправдання. Це показує всю глибоку слабкість путіна, який більше не може знайти аргументів, щоб виправдати це божевілля невиправданої і абсолютно аморальної агресії. Це, безумовно, святотатство — цитувати Євангеліє таким чином. Це належить до дуже серйозних гріхів, заплямованих справжнім богохульством: використання Бога для виправдання скоєного зла торкається вершини аморальності і навіть божевілля.
І як би це критично не звучало, допоки російська церква підтримує війну проти України, благословляє військо, зокрема й чеченсько-мусульманське, вбивати українських християн, руйнувати українські святині (постраждали вже щонайменше 28 споруд духовного значення), вона є поза християнством, вона є поза Євангелією і прирікає себе та всю росію на повну ізоляцію як з боку світового християнства, так і з боку всього цивілізованого світу…
о. Іван СТЕФУРАК,
головний редактор.
