У селі Стриганці Єзупільського протопресвітеріату, знаному добрими і вправними господарями-городниками, зараз активно збирають перший урожай, дбають про місцевий храм, моляться за наших захисників, мир та Україну.
«Знаєте, у нашому селі є молитовно-городній… фронт», — сказав під час однієї з телефонних розмов мій добрий приятель Василь Кабан, сільський церковний активіст, спортсмен-ветеран та колишній голова Стриганецької сільської ради. Саме поєднання цих слів приємно дивує. Отож ми вирішили завітати у село, познайомитися з парохом місцевої церкви Пресвятої Трійці та жителями села.
…У Стриганці приїжджаємо у суботу. Дивно, але на вулицях мало людей. На ошатних сільських подвір’ях бачимо лише кількох дітей. «Усі зараз або на городах, або біля худоби, або поїхали на ринки нашої та інших областей, щоб продати вирощене. Адже у нас здавна вирощують ранню городину, — розповідає вже згаданий добродій Василь Кабан та додає, що займатися овочівництвом у Стриганцях розпочали ще наприкінці ХІХ століття. Тоді у селі жила родина панів Лапінських. Одного разу вони поїхали вони на Схід України та там навчилися вирощувати помідори й картоплю. Ще й різних сортів цих овочів у село привезли.
Щоправда це було більше їхнє хобі, бо пани на городах майже не працювали, зате жителі села донині згадують поважну родину, адже в селі чи не в кожній господі вирощують помідори та картоплю ранніх сортів. З роками сюди додалися огірки, кілька видів капусти, салатів, петрушка, кріп, баклажани. У радянські часи в селі був колгосп, в якому також вирощували овочі. Але люди, попри важку працю, встигали працювати на своїх невеличких наділах і вирощувати все, що і в колгоспі, і навіть краще й більше. У 1990-ті – непрості з економічного боку часи – рання городина, вирощена дбайливими господарями зі Стриганців, рятувала і давала можливість вижити, навчати дітей, упорядковувати та будувати ошатні господи. А згодом, до пандемії та російського нападу, селяни часто їздили в Європу на заробітки, і звідти також привозили різні сорти городини. Зараз жителі Стриганців торгують розсадою та ранньою городиною на ринках нашої та сусідніх областей.
Працюють на городах та удома люди зі Стриганців сумлінно та з молитвою. Щонеділі відвідують храм Пресвятої Трійці, який знаходиться на узвишші, на вулиці Гірська. Дорогою на узвишшя бачимо новоспоруджену Хресну дорогу. Вона зроблена за кошти та стараннями й зусиллями мешканців та вихідців зі Стриганців. Праворуч підйому — городи, зроблені самотужки руками вправних селян теплиці та добротні хати місцевих господарів. Ліворуч — старий храм (1852 року), дзвіниця, з якої, як на долоні, видно Стриганці й довколишні села, а також цвинтар. За кілька метрів — нова церква з великим подвір’ям, яку будували протягом 12 років, та резиденція священника. Між храмом та резиденцією — залита бетонна основа під майбутній символічний Гріб Господній, що має увінчати нову Хресну дорогу. Її вирішили спорудити після численних поїздок на різні прощі, де жителі Стриганців бачили подібні святині.
…На дорозі біля нової церкви вже зібралося з десяток місцевих чоловіків та хлопців, прийшли допомагати.
«У мене вдома є чимале господарство, корова, свині, теплиця 8 на 13 метрів, працюємо разом з дружиною, дбаємо про господарство, про родину, молимося за перемогу. І так живуть усі жителі Стриганців. Особливо молимося за 40 наших односельців, які захищають Україну на Сході, Півдні та Півночі нашої держави», — каже паламар Петро Сторожук та додає, що їхній храм не був зачинений навіть у часи войовничого радянського атеїзму.
Парох храму отець Богдан Веприк, який служить у Стриганцях уже 22 роки, з теплотою розповідає про село, про храми, церковні спільноти «Матері в молитві», «Апостольство доброї смерті», про катехизацію молоді, співпрацю з місцевим староством та школою. Особливо гордиться парох цікавинкою, що біля нової церкви. Це «Камінь любові», який отець Богдан привіз з Кани Галилейської, що в Ізраїлі. Камінь встановили перед храмом. Біля нього завжди фотографуються місцеві молодята, які беруть шлюб у церкві. Отець Богдан додає, що, крім завершення Хресної дороги, в Стриганцях планують встановити на 14-метровій щоглі синьо-жовтий прапор розміром 3 на 4 метри. Таку ідею подав отець Богдан після довоєнної поїздки до США. Там священник побачив на одній із доріг величний американський прапор, що розвівався на вітрі, а люди із захопленням дивилися, усміхалися і гордо мовили: «Це наш прапор, прапор Америки, могутньої держави». Отець Богдан подумав: а чому б у селі не встановити велику щоглу з українським знаменом. Про свої думки розповів церковному активу. Люди радо підтримали його ініціативу.
«З нашими людьми можна багато чого зробити, вони добрі, привітні, щирі, побожні, хочуть та вміють працювати, допомагати церкві та воякам. Зараз, у непростий для України і для всіх нас час, жителі Стриганців здатні забезпечити городиною тисячі людей. Мають для цього землю, знання, можливості та, звісно, Божу допомогу. На таких людях тримається життя, тримається Україна!», — каже парох храму Пресвятої Трійці і запрошує у село, щоб помолитися і скуштувати городину.
Сабіна РУЖИЦЬКА.
Світлини – Олега Лапінського.
