Блаженний Симеон Лукач, відійшовши до вічності, залишив по собі скарб – добрих християн, які намагаються зберегти його пам’ять та продовжити його справу: любити Бога і своїх ближніх. І сьогодні у цьому місці сили та духовності працює Відпустовий центр Симеона Лукача.
Щодня у Старуні лунає прослава та подяка Богу з уст священників та молільників. Ті, хто хоч раз взяли участь у Літургії під величним хрестом, чи промовляли слова молитви в храмі, або ж ішли Хресною Дорогою Спасителя, точно знають про неординарність святого місця – мирного та благословенного.
Святість, що відкрита для кожного
Унікальність Старуні – в її людях, адже щовечора на Божественній Літургії тут можна зустріти 50-60 молільників. Цей побожний люд можна вважати даром Блаженного Симеона, який народився, зростав, душпастирював та помер у селі Старуня.
Священнослужитель Відпустового центру о. Володимир Лукашевський розповідає, що все, що відбувається у паломницькому центрі, є продовженням праці Симеона Лукача, а саме проповідування Божого слова, уділення Таїнств та поширення святості.
«Блаженний Симеон ще за свого життя, як і після, зумів показати, як бути святим чи блаженним в умовах, які цьому зовсім не сприяють. Як і сьогодні, складні обставини, війна та секуляризованість цього світу не слугують зростанню у святості. Але Блаженний Симеон показав, що святість не зарезервована лише для представників духовенства, вона для кожного, бо це про любов до Бога та до ближнього», – каже о. Володимир.
Проповідуючи для вірян в день урочистого проголошення центру паломника відпустовим місцем, 19 червня, Митрополит Володимир наголосив на походженні святості: «Святі є знані й незнані, бідні та багаті, вчені й невчені, царі та лицарі, духовні й світські. Де є святі, там є правдива Христова Церква. Адже, один тільки Бог може зробити людину святою. Святі є благословенням усього людства, і завжди старалися бути вірні Богу й усунути зі світу неправду, нещастя та лихо через любов до ближнього».
Відпустовий центр – початок шляху пізнання українських блаженномучеників
Залишилось не так багато осіб, які мають особисті спогади про Симеона Лукача, проте пам’ять про нього передалась крізь два, три покоління. Сьогодні дослідники центру працюють над тим, аби дізнатись ще більше про життя блаженного. Отож, щоб зберегти та накопичувати ці спогади, з ініціативи мешканців Старуні розпочалась історія створення цього Паломницького центру.
У 2013 році Митрополит Володимир передав часточку мощей Блаженного Симеона з Архікатедрального собору Воскресіння Христового для почитання в Старуні. А в 2017 році розпочалось зведення музею, який побудували за прототипом родинної хати Симеона. Там можна побачити речі, які розкажуть про побут, а також про духовне життя блаженного. Вдалось зберегти фелони, епітрахилі, євангелії та речі особистого духовного вжитку. Ба в музеї можна побачити навіть рукописи священника, які вирізняються бездоганною каліграфічністю. Є факти, які свідчать про те, що колись молоді претенденти на священників готувались до свячень, використовуючи саме ці рукописи.
Після врочистого відкриття музею Отцем і Главою УГКЦ Блаженнішим Святославом, постало питання про подальші кроки розвитку Паломницького центру. І на прохання Предстоятеля на цьому місті почали проводити часті богослужіння. Так розпочались щомісячні чування, відомі на все Прикарпаття.
У 2019-2020 роках відбувалось зведення Хресної дороги, окрасою якої став найбільший в Україні металевий хрест. Всередині нього розташувалась Богослужбова каплиця, де сьогодні служаться молебні та Літургії. Окрему увагу паломників щоразу привертає остання стація Хресної Дороги – Гріб Господній, увесь вкритий мозаїкою. Унікальну мозаїчну композицію створив майстер мозаїки, священник Івано-Франківської Архієпархії о. Євген Андрухів, зображаючи покладення Ісуса Христа до гробу. Хоча б раз це варто побачити власними очима, доторкнувшись до мистецтва, що спонукає до молитви та розважань.
Відвідини відпустового центру закликають до наслідування Блаженного священномученика, який, не будучи з нами фізично, дарує мир та заспокоєння. Оскільки українські новомученики поки не до кінця відкриті нашим народом, служителі та творці святині сподіваються, що цей центр згодом стане місцем вшанування та пізнання всіх українських блаженних новомучеників.
«Ми не завжди вміємо шанувати своє, і часто вивчаємо різних святих, шукаємо чудес від святих з інших кінців світу, знаючи, що чудо відбувається щодня у наших храмах. Наші мученики, як ніхто інший, близькі до нас, адже переживали те ж, що і ми переживаємо сьогодні. Вони розуміють наш відчай, болі, страждання та неодмінно вимолюють разом з нами довгоочікуваний мир», – зазначив о. Володимир.
Що означає отримання повного відпусту?
Від 19 червня цього року усі паломники, які прибувають до Старуні помолитися та почерпнути Божої благодаті, можуть скористатися нагодою отримати повний відпуст. Що ж означають ці два слова для християн? Звісно ж – прощення. Отож, у нашій Церкві повний відпуст – це прощення дочасної кари за гріхи. Умови не можна назвати складними до виконання – це участь у святій Тайні Покаяння, прийняття Святого Причастя та промовляння молитов у наміренні Святішого Отця. І доброю новиною є те, що даний відпуст відбувається не лише один раз на місяць, але 29 числа кожного місяця, щосереди та щоп’ятниці, коли служиться Хресна дорога (за винятком передріздвяного посту, часу Різдва та Пасхи), у третю неділю червня, 27 червня, 7 липня, 12 липня, 22 серпня та 13 грудня.
Дерева на честь блаженних новомучеників: перша яблуня в саду Перемоги
Через кілька років на території Відпустового центру шумітиме чудовий фруктовий сад, який пригощатиме відвідувачів яблуками та грушами.
27 червня в Старуні відбулось висадження саду Перемоги, де дерева присвятили Станіславівським новомученикам, Папі Івану Павлу II, українським блаженним новомученикам та ісповідникам віри і світочам нашої Церкви. Цей сад став своєрідним визнанням віри та знаком зародження життя в той час, коли усюди почали панувати смерть та розпач.
Митрополит Володимир у цей день запросив задуматись над тим, що блаженномученики пережили неспокійний час безбожництва і переслідування. І вони мали дві дороги: одну можна було побудувати на фундаменті правди, віри, справедливості, а другу – без фундаменту, піддатися скороминучим та непевним віянням цього світу і йти широкою просторою дорогою. Яку дорогу забажаємо обрати ми, залежить від нас. Але будьмо певні, крокуючи слідами Блаженних нашої Церкви, ми не зійдемо з вузької, іноді вкритої терниною стежки, яка приведе нас до пізнання істинної радості та миру – зустрічі нашого люблячого Бога.
Вікторія ГАВАЛЕШКО.
