Владика Степан Меньок: Як знайти тишу у своєму серці в такий воєнний час?

0
11

«Тиша в серці. Хто має її, того не зможуть захитати бурі повсякденного життя. Зберегти спокій, навіть у критичних хвилинах життя, — це гарний і достойний приклад для оточуючих. Чого кричати? Не кричіть, я і так чую. Добре, постараємось, наскільки нам це вдасться. А якщо ні, то не ображайтесь: ми також люди, і то недосконалі». Черговий духовний роздум Владики Степана Менька, Екзарха Донецького, присвячений темі тиші у духовному та повсякденному житті.

Тиша. Кожного дня, тут у Запоріжжі, ми чуємо виття сирени повітряної тривоги, яка попереджає про можливість атаки з повітряного простору. Вона іноді стається, а іноді проходить мимо, і ми з полегшенням зітхаємо. Пронесло… Але десь, все таки, вдарило. Я не думаю, що колись ці спогади безслідно зникнуть із нашої пам’яті і не залишать якихось негативних змін у психіці. Коли ми перебуваємо у таких районах нашої країни, де відносно спокійно, то заздримо їхнім жителям, що вони можуть насолоджуватися спокоєм.

Тишина і благодать, коли ми є на відкритому просторі серед краси природи… У такі моменти нам важко зрозуміти, чого хочуть ті люди, які наділені такими ж відчуттями, як і ми, але роблять все так, щоб ми ні на хвилину не мали відчуття спокою, а жили в постійній тривозі. Що відчувають ті, які віддають накази про атаки мирного населення і ті, які натискають кнопки для пуску ракет? До якої межі деградувала людина, яка вбиває беззбройних полонених солдатів? Хочуть зламати моральний дух українців.

Як знайти тишу у своєму серці в такий час? Для віруючої людини звернення до Бога завжди буде основним способом отримати спокій в душі. Це — молитва. Цю благословенну тишу ми завжди можемо знайти у храмі, і то тоді, коли в ньому вже нікого немає. Ісус в кивоті перебуває в особливий спосіб під видами хліба. Він присутній, і ми в це віримо. Відкрити найбільш потаємні куточки нашого серця у глибокій розмові з Ним. Говорити і постаратися мовчки послухати…

У домашніх умовах важче знайти таке спокійне місце, але також, якщо постаратися, то знайдемо. Якщо є можливість — виїхати на природу, де вона незаймана ще людиною і має прикмети краси новоствореного світу. Бог всюди присутній, але вміти його знайти не кожен може. «Була така тиша, що аж у вухах дзвеніло», — так іноді кажуть. «Говори, Господи, твій слуга слухає!» У тиші і спокою серця можна тоді позитивно вирішувати будь-які питання, пов’язані з різними сферами людського буття. У тиші і спокої серця. Недаремно співають таку пісню молодятам: «Де згода в сімействі, там мир і тишина, щасливі там люди, блаженна сторона. Їх Бог благословляє, їм щастя посилає і з ними вік живе, і з ними вік живе».

Ми, християни, перед кожним важливим ділом молимося до Святого Духа як до Царя небесного і утішителя, Духа Істини, який всюди присутній і все наповнює, життя подателя, щоб очистив нас від усякої скверни, яка занечищує наш розум і спас душі наші.

Індійські вожді при вирішенні важливих питань, навіть з противником, курили люльку миру. Це найкраще описується в поемі «Пісня про Гайавату». Що ж це за люлька була? Вона була символом добровільного примирення і єднання. Люлька передавалася кожному з присутніх на нараді і всі з неї курили. Можливо, тютюн був виготовлений з трави, яка мала заспокійливі і тонізуючі властивості, щоб втихомирити присутніх і вплинути на них в такий спосіб, щоб було прийняте виважене і мирне рішення.

Гітчі Маніто, «Владика Життя», закурює трубку миру та скликає всі індіанські племена, звертаючись до них з закликом закінчити війни один з одним і жити у світі, чекаючи того дня, коли в ньому з’явиться Пророк, який вкаже їм «шлях до спасіння». Європейський місіонер, який прибуває до них, розповідає індіанцям про Діву Марію та Христа. Гаявата, головний вождь індіанців, наказує племена слухати настанови гостей, яких Владика Життя «прислав із царства світла», сам відпливає по Гітчі-Гюмі в бік заходу сонця, у країну Поніма.

Ми подаємо один одному руку, щоб вказати що у нас мирні наміри і в руках немає зброї. На Святій Літургії обмінюємося рукостисканням і поцілунком любові зі словами: «Христос посеред нас», відповідаємо — «є і буде». Так хочеться тиші і спокою.

Ісус пішов в пустелю, де на самоті і у тиші перебував сорок днів у пості. Молився після довгого і дня євангелізаторської праці на самоті. «А вставши вранці, ще вдосвіта, Він вийшов і попрямував у пустинне місце й там молився. І поспішили за Ним Симон і ті, хто з ним, і знайшли Його та й кажуть Йому: „Всі Тебе шукають!“» (Мр.1, 35–38) Всі шукали Його.

Людина, яка трудиться на євангельській ниві, подібна до Ісуса, і якщо ревно трудиться, то багато людей шукатимуть її. Але їй також потрібно знаходити час для тиші, спокою, відпочинку і усамітненої розмови з Богом. Енергетичний духовний ресурс вичерпується, якщо не підзаряджати його у Бога. Одного разу я мав довгу євангелізаторську розмову з групою людей, які хотіли більше дізнатися щось про Бога. Після закінчення я відчув, що ослаб, — так, як би важко попрацював фізично. Пригадалося, що у практиці місіонарів було таке, що після проведення місій, повернувшись в монастир, вони могли декілька днів відпочити. Віддаєш духовне і повинен знову поповнити його.

Тиша в серці. Хто має її, того не зможуть захитати бурі повсякденного життя. Зберегти спокій, навіть у критичних хвилинах життя, — це гарний і достойний приклад для оточуючих. Чого кричати? Не кричіть, я і так чую. Добре, постараємось, наскільки нам це вдасться. А якщо ні, то не ображайтесь: ми також люди, і то недосконалі. Амінь.

† Степан Меньок,
Екзарх Донецький