3 грудня Україна разом із світовою спільнотою відзначила Міжнародний день людей з інвалідністю, який був проголошений у 1992 році Генеральною Асамблеєю ООН.
Історія його виникнення починалася ще у 80-х роках ХХ сторіччя, коли Організація Об’єднаних Націй оголосила 1983-1992 роки десятиліттям людей з інвалідністю. У цей період проводилися роботи з метою розробки заходів, направлених на поліпшення становища людей з інвалідністю і забезпечення рівних можливостей у суспільстві. Україна була однією з перших держав, які відгукнулись на заклик ООН щодо щорічного проведення цієї дати та закріпили його на законодавчому рівні. Та попри наявність законодавчих норм і ініціатив, зокрема програми «Без бар’єрів», більшість людей з інвалідністю в Україні стикаються з дискримінацією, браком доступу до медицини, реабілітації, психологічної підтримки та обмеженнями в мобільності.
Соціологічні дослідження свідчать, що на сьогоднішній день лише 15% людей з інвалідністю в Україні мають роботу. Крім того, і стан доступності будівель для людей з інвалідністю залишається викликом. За даними моніторингу 2023 року, лише 22% об’єктів вважаються повністю безбар’єрними, ще 32,1% частково відповідають вимогам, а 45,9% залишаються бар’єрними для маломобільних груп населення, включно з людьми з інвалідністю. Та й назагал суспільне сприйняття осіб з інвалідністю як з фізичною, так і з ментальною в Україні має складний і неоднозначний характер. Такі особи часто стикаються із соціальними упередженнями. Наприклад, їх часто розглядають як “людей, які потребують допомоги”, а не як рівноправних учасників суспільства. Це обмежує їхню можливість активно інтегруватися у суспільне життя.
Водночас повномасштабна війна в Україні впливає на формування нових викликів у цій сфері, адже вона не лише руйнує міста та інфраструктуру, але й залишає тисячі людей з фізичними та психологічними травмами. Рани, отримані на фронті, обстріли цивільних об’єктів, руйнування медичних закладів – усе це спричиняє стрімке збільшення кількості людей, які потребують допомоги, реабілітації та адаптації до нового життя.
За три роки війни кількість людей з інвалідністю зросла на 10% (приблизно 300 тисяч осіб), переважно через поранення серед військових і цивільного населення. Загалом в Україні зараз проживає близько 3 мільйонів людей з інвалідністю. В цей самий час більшість реабілітаційних послуг доступні переважно лише у великих містах. У маленьких населених пунктах доступ до таких послуг обмежений, і багато центрів реабілітації розташовані на верхніх поверхах лікарень, що ускладнює доступ для маломобільних осіб.
А держава, зосереджена на веденні активної фази бойових дій, часто не в змозі оперативно забезпечити всі необхідні ресурси. У таких умовах головними партнерами людей з інвалідністю найчастіше стають волонтерські організації та Церква.
Безумовно війна «посприяла» підвищенню уваги до людей з інвалідністю, особливо серед ветеранів. Громадські ініціативи та державні програми допомагають змінювати ставлення суспільства до цих людей на більш прийнятне та рівноправне. Однак питання, яке постає перед усім суспільством: як ми можемо допомогти цим людям не лише відновитися, але й знайти своє місце у новій реальності? Чи здатні ми побудувати країну, де кожен матиме шанс на гідне життя, незважаючи на обставини?
Приклад В’єтнаму: історія успіху після трагедії
Давайте поглянемо на В’єтнам – країну, яка пережила довгі роки війни, що забрали здоров’я у мільйонів. Здавалося, що травми і бідність прирекли цей народ на нескінченні труднощі. Але що зробив В’єтнам? Вони створили економіку, що базувалася на адаптації для людей з інвалідністю.
Особливі робочі місця, нові технології та інфраструктура зробили В’єтнам світовим лідером у текстильній промисловості. Люди, які втратили фізичні можливості, знайшли себе у швейних цехах, де все було адаптовано під їхні потреби. Їхній внесок у відродження країни виявився неоціненним. Ця історія надихає: навіть у найважчих умовах можливо побудувати щось велике, якщо дати людям шанс.
Що може зробити Україна?
Україна зараз на перехресті. Ми можемо залишити проблему людей з інвалідністю осторонь, або ж перетворити її на одну з рушійних сил нашого відновлення.
• Розвиток реабілітаційних центрів. Люди, які постраждали, потребують не просто медичної допомоги, а й людської уваги та підтримки.
• Адаптовані робочі місця. Чому б не створити підприємства, де кожен працівник, незалежно від фізичних можливостей, почуватиметься потрібним? Легка промисловість, IT, творчі професії – це лише початок.
• Інтеграція через освіту. Навчання новим професіям може стати ключем до впевненого майбутнього для багатьох людей.
Церква та волонтери: голос, який не мовчить
У період, коли держава зосереджена на військових діях, саме Церква та волонтери беруть на себе роль підтримки. Вони організовують гуманітарну допомогу, проводять збори коштів для реабілітації, допомагають родинам адаптуватися до нових викликів. Це саме той приклад, коли людяність стає важливішою за політику, а віра в ближнього допомагає творити дива. В цих умовах саме церковні парафії можуть стати чудовими центрами, при яких можна розвивати місцеві ініціативи для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Чому це важливо для кожного з нас?
Давайте подивимося на проблему глибше. Люди з інвалідністю – це не лише ті, хто потребує допомоги. Це наші герої, наші сусіди, наші друзі, наші рідні. Їхній досвід, біль і сила духу здатні стати джерелом натхнення для всієї країни. І саме повага до людей похилого віку та до осіб з інвалідністю визначає рівень розвитку суспільства. Ці люди не просять у нас жалю. Вони просять рівних можливостей. І кожен із нас може долучитися до створення суспільства, яке не просто підтримує, а й цінує кожного.
Майбутнє України – інклюзивне!
Історії багатьох країн показують, що трагедія може стати поштовхом для перетворень. Україна має шанс створити унікальну модель, де люди з інвалідністю стануть активними учасниками відбудови держави. Давайте разом створювати суспільство, яке не боїться викликів, а використовує їх для розвитку. День людей з інвалідністю – це не про слабкість. Це про силу, яка змінює світ. Тож молімось та працюймо так, щоб ці зміни настали якнайшвидше!
Господи Милосердний, ми звертаємося до Тебе з молитвою за наших братів і сестер, які несуть особливий тягар у своєму житті. Благослови їх силою і витривалістю, щоб вони могли гідно пройти через усі випробування, що випадають на їхньому шляху. Надихни наше суспільство на прийняття і розуміння, відкрий серця людей до любові і взаємопідтримки. Допоможи нам створити умови, в яких кожен знайде своє місце, гідну працю і можливість реалізувати свої таланти.
Даруй нам мудрість і чуйність, щоб не бути байдужими до їхніх потреб. Нехай наша підтримка стане відображенням Твоєї любові, яка обіймає кожного. Молимося, щоб у спільноті ми всі були рівними, щоб об’єднувалися у взаємоповазі та розумінні, приймаючи один одного як Твій образ і подобу, за яким Ти створив кожного з нас.
о. Іван СТЕФУРАК,
головний редактор
