«Любов до України – це прекрасний слоган.
Можна говорити палкі слова про любов до України: це ні до чого не зобов’язує. А любити треба українців, жителів цієї країни – це є любов до України».
(Любомир Гузар)
26 лютого — 92-га річниця з дня народження світлої пам’яті Патріарха Любомира Гузара, новітнього світоча Української Греко-Католицької Церкви.
Багато людей мали велике щастя від Господа бути знайомим особисто, слухати проповіді, бувати на Літургіях, черпати з його неймовірної скарбниці мудрості. 31 травня 2017 року Бог покликав Блаженнішого Отця і Главу УГКЦ до вічності. У день його земного народження на сторінках часопису «Нова Зоря» пригадаємо, як був пов’язаний Патріарх Любомир із Прикарпаттям та відкриємо малознані сторінки життя його родини.
Якщо говорити про Патріарха, то найперше згадуємо, що в 1908 році у місто Галич переїхав його дід, Лев Гузар (1858-1923). Він був нотаріусом, громадсько-культурним діячем, активним учасником українських товариств «Бесіда», «Боян», «Просвіта». Працювати як правник він починав також на Прикарпатті: у Яблунові, Печеніжині та місті Станиславі (давня назва Івано-Франківська — авт.). У Галичі Лев Гузар мав велику земельну ділянку, яка розміщувалася біля його будинку, та більше 10 гектарів поля у теперішньому селі Шевченкове. Лев Гузар з родиною вмів ще добре господарювати. На його землі вирощували… полуницю і помідори. Ну, здавалося би, нічого особливого. Щоправда в наш час. А на початку ХХ сторіччя, ці ягоди були великою дивовижею. Тому можемо сказати, що дід майбутнього Патріарха був прогресивним землевласником-новатором. Працювали на його землі жителі села Залуква, які, спробувавши смачні дивовижі, почали й на своїх городах таке вирощувати.
Під час Першої світової війни Лев Гузар поїхав з Галича. Найімовірніше, він жив у Львові, де його дружина мала великий будинок-кам’яницю в центрі міста. У будинку були житлові кімнати і крамниця. До речі, під час російської окупації міста маєток Гузарів був розграбований. Після закінчення війни нотаріус повернувся до Галича. 1 листопада 1918 року, під час української революції, Лев Гузар долучився до роботи у тимчасовому комітеті. Панові Леву запропонували стати комісаром Галицької округи. Така діяльність не минула безслідно. У 1922 році представники польської влади арештували Лева Гузара, згадали його діяльність 1918 року та виступи проти фальшувань виборів до польського сейму. Статечний нотаріус не міг вже цього витримати, його здоров’я було підірвано. Він прожив до 1923-го року та помер. Будинок, де він проживав з родиною, проіснував до 1996-го року. У період радянської влади тут була медична лабораторія та рентген-кабінет. Нотаріуса Лева Гузара поховано на цвинтарі у Галичі.
…У Станиславові народився, а згодом вчився в гімназії, майбутній батько Любомира Гузара, Ярослав (1896-1963). Він був інженером, учасником визвольних змагань, один із провідних діячів українського хорового мистецтва. Він був учасником гімназійному хору й оркестру, яким часто сам і деригував. Служив у війську Українських Січових Стрільців, згодом був старшиною Української Галицької армії. У серпні 1920 p. виїхав до Відня. Після повернення до Львова, одружився з Ростиславою Демчук, яка була донькою священника. Ярослав Гузар працював книговодом в Українському Земельному банку в Львові, після праці співав у хорі «Сурма». Після закінчення Другої світової війни опинився в Австрії, став засновником хору «Думка». В останні роки свого життя був касиром Союзу українських хорів Америки. Помер у грудні 1963 року в Детройті.
…Любомир Гузар народився 26 лютого 1933 pоку у Львові, закінчив Народну школу та перший клас гімназії. Родина була люблячою, доброю та побожною. Часто сім’я Гузарів – мати, батько, Любомира та його старша сестра Марта – приходили до катедрального собору святого Юра та слухали проповіді Митрополита Андрея Шептицького. Малим Любомир з сестрою гостював у селі Сопів на Коломийщині. Тут служив його дядько, отець Іван Грабовецький.
Підготувала Сабіна РУЖИЦЬКА
(Закінчення читайте у ч. 7 газети «Нова Зоря»)
