У зв’язку з постійним розвитком сучасних технологій все популярнішими стають теорії про «повстання роботів». Та як на мене, це не стане глобальною катастрофою, а якщо й так, то нічого страшного, адже якщо це станеться, ми й так нічого не зможемо вдіяти, бо в нас є значно важливіша проблема — люди перестають мислити.
Це аксіома, але будьте певні, що вона виведена не просто так, і зараз я спробую пояснити свої голосні твердження.
Сучасний світ щоденно дивує нас різнобарвністю й геніальністю винаходів — та якщо раніше люди дивувалися кнопковим телефонам, то зараз нас не вражає навіть штучний інтелект. Він давно став буденністю, як і мільйони інших винаходів.
У щоденному житті переважна більшість нашого суспільства абсолютно покладається на технології — смартфони, ноутбуки, можливість безготівкової оплати, кавоварки і стоп’ятсот інших звичних речей. Та що говорити — навіть діти у школах покладаються не на власноруч створені шпаргалки (чи у рідкісніших випадках знання), а на всеосяжні знання Інтернету. Ось тут і починається наша проблема.
Мабуть, кожен хоч раз за час свого навчання в школі ставив риторичне запитання на кшталт: «а нащо воно мені треба?» чи «для чого мені вчити те, що я й так не використовуватиму?». O tempora, o mores! Лише зараз я можу дати відповідь 12-тирічній собі. Усе це було потрібно задля загального розвитку. Тепер я можу сказати, що найрозумнішою була у школі, бо якби зараз хтось попросив мене побудувати «розу вітрів» чи вирахувати географічні координати, то, мушу визнати, я б зганьбилася з гучним провалом. Ну, звісно, якби я знову дослідила, як це робити, то в цьому не було б нічого складного. Але я не досліджую. Як і більшість людей (не картографів).
Усі ми отримали певну базу знань, але левова частка з них перебуває у найвіддаленіших закапелках нашої довгострокової пам’яті.
Марія ІВАНЦІВ
(Закінчення читайте у 10 числі газети «Нова Зоря»)
