24 лютого 2025 року… Третя річниця повномасштабного вторгнення росії в Україну… 11 років з моменту окупації та анексії Криму росією… Ми живемо у стані війни багато років поспіль. 24 лютого… Чи законно взагалі писати сьогодні не про війну? Чи етично, чи доречно, чи… можна? Чи можливо?
Багато болю всередині кожного та кожної з нас. Не лише сьогодні. І сукупність емоцій та внутрішніх почуттів не зібрати в адекватні пояснення, навіть якщо користуватися глибокими джерелами рідної мови, навіть гортаючи академічні словники.
Я не писатиму про зневіру. Хочу завжди пам’ятати всіх тих людей, котрі захищали та захищають моє життя, право на клацання по ноутбучній клавіатурі при свічках тут і зараз. Наше право на життя, ризикуючи та віддаючи свій час перебування на Землі.
Дякую Максу! Максима знала, як рятувальника-волонтера. Якось нас спіткало спільне патрулювання на спортивному біговому марафоні в горах. І якщо в теорії було легше розібратися, то надавати першу допомогу на практиці було мені, як новачку, складно і навіть лячно. Мені трапився золотий напарник Максим, котрий з легкістю та невимушеністю не просто перемотував рани спортсменам, але й встигав всіх підбадьорити, розвеселити жартом та подарувати посмішку. Макс багато мандрував горами, ділився власними пригодами та порадами з приводу мандрів. Він навчив мене користуватися раціями. Від того дня я завжди беру у походи пляшечку «Кока-Коли» та батончик «Снікерс», аби швидко відновлювати сили та піднімати рівень глюкози. Максим Руденок завжди посміхався та жартував. 28 червня 2022 року загинув при виконанні бойового завдання. Дякую і до зустрічі!
Дякую Дмитру! Від початку повномасштабного вторгнення я називала тебе другом, хоча ми бачилися всього-на-всього двічі, і цього було достатньо для встановлення цієї суспільно прийнятної умовности.
Весна 2022 – твої очі в таких цінних та рідкісних дзвінках з оточеного Маріуполя вселяли надію та сили продовжувати робити що-небудь. У травні 2022 ти телефонував і не просив нічого для себе, а лише опіки для близьких та коханої. Далі – 29 місяців невідомости, ти пройшов 2,5 роки ворожого російського полону. І от бачу тебе спершу серед світлин у новинах, потім – на околиці міста, трохи згодом ти даруєш мені букет білосніжних квіток з нагоди дня народження. Дякую за твою кохану, котра є для мене кимось більше, ніж просто подругою. Дякую тобі не тільки за захист, а й за безлічі чеснот та дрібних людяних вчинків! Колись обов’язково напишу ще детальніше, бо цих дрібниць незліченно багацько. Дрібниць, котрі зберегли та змінили моє земне існування, котрі довели, що людина здатна на більше, ніж можна уявити.
Дякую Марічці! Марічка – моя наставниця, провідниця у світ волонтерства, подруга крізь відстані й роки. Вона пройшла Революцію Гідності, вона з трепетом та пошаною ставиться до всіх пам’ятних подій.
Анастасія ГУЛЯЙ
(Продовження в 9 числі газети «Нова Зоря»)
