Бог для людини повсякчас залишатиметься таємницею. У повноті цю таємницю людина ніколи пізнати не зможе. Бог – непізнаваний, неописанний, безмежний, неосяжний. Та від часу коли Бог воплотився у Христі, Він стає тим, кого можна бачити, описати, зобразити.
Будучи образом Бога, людина покликана стати Його подобою. Цю подобу варто розуміти, як зустріч з Богом і участь у житті Пресвятої Тройці. Постає питання: в якому місці і коли може відбутись така зустріч з Богом. Де і коли людина сучасності, секуляризованої доби, нескінченого потоку зображень і божевільного темпу життя здатна зустріти Бога? Можна відповісти, що в церкві. Звичайно. Але, перш ніж розпочинається свідоме воцерковлення особи, вона зустрічається з ликом Христа, зображеного на іконах. Не раз мама чи бабуся підносить малечу до ікони і каже: «то Бозя». Так вперше, ще зовсім несвідомо, кожен з нас мав досвід зустрічі з Богом, з Його ликом, зображеним на іконі.
Сьогодні ікони залишаються важливою частиною християнського життя. Вони використовуються в богослужінні, особистій молитві, а також є предметами глибокого духовного осмислення. Ікони в християнстві мають давню та багатогранну історію. Вони є не лише естетичним виразом віри, а й важливим богословським символом, що допомагає вірянам споглядати божественне. Через ікони Церква Христова виражає свою спадкоємність з традицією Апостолів та Святоотцівським Переданням, продовжуючи духовну місію в сучасному світі.
У сучасному прочитанні ікона набуває багатогранного значення. Сьогодні ікона сприймається як потужний символ, що інтегрує історичну пам’ять, культурну ідентичність та духовні цінності, а також виступає як засіб комунікації у сучасному мистецтві та медіа. Ікона впродовж століть залишається особливим простором буття і самовираження Церкви. Ікона стала місцем зустрічі для естетики, догматики, містики та сотеріології.
Християнська догматика говорить, що ікона засвідчує те, що Син Божий став Сином людським, що Божественне Слово стало плоттю. Лик Христа виражає тайну Боговтілення: «І Слово стало тілом, і оселилося між нами, і ми славу його бачили – славу Єдинородного від Отця, благодаттю та істиною сповненого» (Ів. 1, 14).
Ікона – це діалог між Градом Божим і Градом земним, між сотвореною людиною і Вічним Богом, між творінням і Творцем. Щоб пізнати ікону, її потрібно мати, її потрібно споглядати, перед нею потрібно молитись. Естетика ікони не схожа на жодну іншу, яку може сприймати і бачити людське око серед створених артефактів. Естетика ікони є божественною. Це розповідь про несотворену красу, яку досконало споглядатимемо у Царстві Отця. Це естетика не про постать світу, що минає. Естетика ікони хоч існує в дочасності, проте спрямовує тіло, душу і дух «до горішнього, нетварного і вічного». Ікона – це гімн про сотворену людину, Вічного Бога і Його Царство!
Що може побачити людина, споглядаючи ікону?
Сучасній людині, яка привчена до швидких візуальних ефектів, може зазвичай важко сприйняти і розуміти глибинний зміст, який прихований в іконі. Проте, уважне молитовне споглядання ікони для молільника відкриває нову реальність:
Тиші та спокою – на відміну від динамічних зображень, ікона запрошує до молитви та роздумів.
Вічного і незмінного – у швидкоплинній реальності ікона нагадує про присутність Бога, яка не підвладна часу.
Світла і благодаті – у темний і непевний час ікона відкриває для людини можливість стати учасником божественного світла.
Чи може людина зосередитися перед іконою на молитві, якщо в Instagram її чекає мільйон нових фото?
У сучасній культурі поняття «ікони» вийшло за межі суто релігійного розуміння. Тепер слово «ікона» часто асоціюється з видатними постатями поп-культури, мистецтва, моди. Людина постійно розпорошується між численними цифровими зображеннями.
Алла КАПУШ
(Закінчення читайте у 10 числі газети «Нова Зоря»)
