Найбільш яскравий приклад того, що серед священників були талановиті композитори – Михайло Вербицький – автор національного гімну «Ще не вмерла Україна». Проте, якщо про Вербицького знають усі, то про менш відомого священника-композитора Віктора Матюка, одиниці. Цікаво, що він був спадкоємцем традицій перемиської композиторської школи, учень Михайла Вербицького та ще одного не менш знаного маестро Порфирія Бажанського. Тож сподіваємося, що про о. В.Матюка, який був закоханий у музику, з цієї публікації більше дізнаються й читачі «Нової Зорі».
Віктор Матюк народився 18 лютого 1852 р. в селі Тудорковичах Сокальського повіту. Його батько Григорій – селянин, секретар сільської управи, був дяком у церкві й славився гарним тенором. У віці двох років маленький Віктор утратив матір, і його вихованням зайнялася бабуся Варвара. Вона часто брала внука з собою на весілля та вечорниці з музикою, що було дальшим причинком до музичного вподобання хлопчини.
Він ріс здібним хлопцем, і батько старався дати йому відповідну освіту. Початкову школу він закінчив у рідному селі, а продовжив навчання спочатку в Сокалі, а потім у Львові, де вчився в нормальній школі, а далі у класичній гімназії. Однак закінчувати гімназію йому довелося у Перемишлі, куди Віктор Матюк переїхав до старшого брата Антонія після смерті батька. Про Антонія Матюка (1841-1898) відомо наступне: він був парохом у Ляшках, Ярославським деканом, консисторським радником, членом багатьох русько-народних товариств, які підтримував матеріяльно.
Віктор Матюк мав дуже гарний голос і ще з дитинства співав у церковному хорі. Впродовж усіх років навчання він також співав у хорах церковних, шкільних, гімназійних, а згодом і семінарському, де часто виконував сольні партії. В Перемиській гімназії хлопець організував музичний гурток, який складався з хору і оркестру смичкових інструментів. Тоді вже він почав компонувати музику, і хор часто виконував його твори, приурочені до гімназійних свят та для церковних потреб. В цей час були написані його перші пісні: «Щасть вам, Боже» і «Біду-м собі купила», які були присвячені директорові гімназії.
У шостому класі Віктор Матюк склав і видав літографією шість коляд для мішаного учнівського хору, які заповнили репертуар і мали велику популярність. А вже у сьомому класі гімназії Віктор Матюк написав музику на поезію Маркіяна Шашкевича «Цвітка дрібная». Ця пісня, відома ще як «Веснівка», увійшла до «золотого фонду» української вокальної музики і є одним з найкращих та найпопулярніших творів композитора. Вона була в репертуарі видатних українських співаків Олександра Мишуги та Соломії Крушельницької і звучала на найкращих сценах Європи.
У 1869 році Віктор Матюк познайомився з Михайлом Вербицьким. У 1870 році хворий композитор приїхав до Львова на лікування, і юнак часто відвідував його в лікарні. А Вербицький, зі свого боку, охоче ділився з ним своїми знаннями і творчим досвідом – він редагував твори композитора-початківця, давав поради і вказівки. Саме Михайло Вербицький спрямував юний талант у правильне русло, благословив на творчий шлях і вже тоді віщував молодому таланту творче майбутнє композитора.
Після смерті Вербицького Матюк ніби перейняв від нього творчу естафету. Він став продовжувачем і активним пропагандистом його творчих принципів. Саме завдяки йому значною мірою зберігся архів композитора, зокрема багато рукописів. На авторському тексті гімну «Ще не вмерла Україна», який зберігається в рукописному відділі Наукової бібліотеки імені В. Стефаника НАН України, рукою Віктора Матюка на першій сторінці написано: «Манускрипт Михайла Вербицького. На пам’ятку і до переховання в бібліотеці передаю хвальному товариству «Станиславівський Боян».
Також В. Матюк зробив фортепіанний переклад «Підгірян», і його заходом клавір був віддрукований у 1877 році. Того ж року побачив світ ще один твір Вербицького, видання якого підготував Віктор Матюк – «Заповіт», де оркестровий супровід був перекладений для фортепіано.
З 1875 по 1879 роки В. Матюк вчився у Львівській духовній семінарії. І тут він не полишав музику. Його обрали диригентом семінарського хору, і він віддавав хорові багато часу й творчих сил. Проживаючи у Ставропігійській бурсі, хлопець почав вивчати основи музичної теорії і гармонії у композитора й дириґента відомого тоді хору Ставропігії Порфирія Бажанського, а технікою хорового виконання він оволодівав з допомогою керівників львівських співочих гуртків І. Лаврівського, В. Кобринського, О. Сінкевича, І. Шушковського.
Віктор Матюк був своїм у музичних і театральних колах Львова. Він – один із співорганізаторів музичного товариства «Львівський Боя». У нього були дружні стосунки з Олександром Мишугою, він був знайомий з Іваном Франком. Разом з драматургом Сидором Мидловським вони створили мелодрами «Капрал Тимко», «Інвалід», «Наші поселенці». У 1899 р. «Діло» повідомило про підготовку з’їзду представників українських музичних кіл, проведення якого ініціювали о. Віктор Матюк і о. Володимир Садовський з метою обговорення становища і розвитку церковної та світської музики. У підсумку планувалося створити «Союз приятелів української музики».
У 1880 році він одружився з Юлією Борисевич, дочкою пароха з Кунина о. Атанасія Борисевича (1821-1894). Піднесений на крилах кохання, пише кілька солоспівів на сл. Гейне в перекладі Володимира Шашкевича (сина М.Шашкевича) з посвятою дружині: «Ти дівчино рожоуста», «Ти маєш брилянти і перли», «Не забуть», «Ой плакав я в просонні».
У 1882 році Віктор Матюк був висвячений на священника і розпочав душпастирську працю. Часто змінював місце праці, жив у Перемишлі, Крехові біля Жовкви, в с. Маковиському біля Ярославля, в с. Лівчі (тепер Польща). У 1889 році о. В. Матюк отримав призначення на парохію у с. Карів, де пропрацював до кінця своїх днів.
Отець Матюк був не лише духовним пастирем для своїх парафіян. Він дбав про різні сторони їх життя. У Карові відразу зорганізував церковний хор, причому особисто підбирав хористів з добрим слухом та бездоганним голосом і при тому був дуже вимогливий. Незабаром хор досягнув високого рівня виконавства, маючи в репертуарі твори Д. Бортнянського, А. Веделя та ін. Потребуючи диригента для хору, він посилав молодих обдарованих сільських хлопців на науку до Перемишля.
Розуміючи велике значення освіти для народу, о. В. Матюк багато уваги приділяв розвиткові шкільництва. Він не раз повторював: «Діти – це наша будучність, і о них конче треба дбати». У Карові він був першим головою осередку товариства «Просвіта», організував будівництво читальні і часто навідувався туди. Отець допомагав своїм парафіянам у господарських та правових справах. Свого часу здобувши знання з медицини, він успішно займався і лікуванням хворих методами гомеопатії.
Також Віктор Матюк активно відроджував у селі забуті народні традиції, серед них великодні обрядові хороводи – веснівки, гагілки (у Карові їх називали «голубка»). Завжди у Великодні свята отець Віктор Матюк разом із своїми дітьми скликав на сільський майдан чи біля церкви молодь і разом, взявшись за руки, відроджували уже тут забуті давні традиційні великодні хороводи. Це було так багатолюдно, так урочисто (зі спогадів старожилів), що дух захоплювало, не хотілося розходитись до пізньої ночі. Подивитись на ті небачені чарівні пісенні дійства приїздили люди з усіх навколишніх сіл.
Сучасники отця Матюка описували його як людину сильної волі, з твердим характером, інколи й сувору, і вимогливу, але в першу чергу до самої себе. Не дивлячись на те, що жив і працював у селі, він підтримував особисті зв`язки з широким колом творчої інтелігенції: І. Франком, О. Маковеєм, О. Партицьким, листувався з Миколою Лисенком. Дружні стосунки були у о. Віктора Матюка з митрополитом Андреєм Шептицьким, котрий завжди підтримував його у творчих починаннях. У своєму житті о. Віктор Матюк зумів поєднати своє покликання священника з музичною діяльністю. Як писав Павло Лисяк, «він писав музику з Божої ласки».
Головне місце у композиторській творчості о. В. Матюка посідають вокально-хорові твори, серед яких кантати «До весни», «Гамалія», хори «До руської пісні», «Чом так скрито», «Під осінь». Із солоспівів, які дуже близькі своєю мелодикою до української пісенності, виділяються «Ой плакав я в просонню» (на слова Г. Гейне), «Прощальна пісня», «Веснівка» (на слова М. Шашкевича), «Родимий краю». Велику популярність мали його мелодрами та оперети «Нещасна любов»», «Три князі на один престол» (до драми І. Франка).
А ще з іменем отця Матюка у 90-х роках ХІХ ст. пов’язане публікування низки співаників і підручників‚ які відзначалися багатим науковим змістом‚ становили результат власних спостережень і узагальнень‚ а також несли в собі великий заряд любові до рідного народу. Композитор був переконаний‚ що справу побудови національної школи слід розпочинати саме із забезпечення навчального процесу якісно новими підручниками і посібниками.
Підготував Іван ДРАБЧУК,
співробітник Національного заповідника «Давній Галич»
(Продовження в наступному числі газети «Нова Зоря»)
