Про отця Омеляна Ковча написано кілька книг («Ковчег отця Ковча» (автор Олег Крук), «Омелян Ковч. Визначні постаті» (авторка Надія Дорош), а ще більше історичних та краєзнавчих досліджень. У них на основі джерел та спогадів розповідається про життєвий шлях, душпастирську діяльність та героїзм отця Омеляна. Також укладена «Дев’ятниця до блаженного священномученика Омеляна Ковча» — молитовне видання, що містить короткий життєпис отця, акафіст та дев’ятницю за священників.
У сьогоднішній статті ми зупинимося на деяких маловідомих фактах із родинного життя душпастиря, якого під час свого візиту до України в 2001-му Папа Іван Павло ІІ проголосив Блаженним священномучеником.
Омелян Ковч народився 20 серпня 1884 року в селі Космач, що на Гуцульщині, де служив його батько – отець Григорій Ковч (1861-1919). Також він був парохом у с. Лисівці, а потім – у Кошилівцях на Заліщанщині, с. Цапівці та полевим духівником 11-го корпусу Української Галицької Армії. Родинні корені Ковчів ведуть до села Любінь Малий на Львівщині, де народився Омелянів батько в сім’ї Дмитра Ковча (1827—1888 рр.) і Марії (з роду Кориляк) (1831—1891 рр.). Дмитро Ковч був заможною людиною, мав багато землі, велику пасіку (понад 100 вуликів), працював лісником, а ще був паламарем при церкві Пресвятої Трійці, організував відбудову після страшної пожежі в 1885 р., пожертвував на неї чимало власних коштів. Крім сина Григорія, на священника вивчився і молодший син Василь Ковч, що був багатолітнім парохом у. с. Капустинці на Тернопільщині.
Мати Омеляна – Марія Ковч – походила з роду Яськевичів, а по матері з німецького роду Вольфельдів. У сім’ї отця Ковча, крім наймолодшого Омеляна, було ще четверо дітей: Ольга, Софія, Наталія та Євстахій. У цій спадкоємній священницькій сім’ї всі три дочки вийшли заміж за священників. Тож представники цієї родини служили на парафіях у 12 селах – це о. Григорій Ковч та його три зяті – о. Юліан Свістель, Василь Чужак, Антон Наконечний – у селах Листівці, Шипівці, Товсте, Головчинці, Нирків, Нагоряни, Солоне, Цапівці (Поділля), Кошилівці, Попівці, Слобідка, Буряківка…
Із сестер о. Омеляна короткі відомості маємо про сестру Софію, дружину о. Юліана Свістеля. Вона своєю працею багато допомагала о. Юліану. Маючи талант до музики, грала на декількох музичних інструментах, організувала на парафії дитячий садок на 50 дітей. Вона разом із дяком Стахирою Я. М. у Ниркові розучували п’єси українських драматургів і часто вечорами в селянських великих стодолах виступали перед односельчанами.
Родина Ковчів була небагата, але авторитетна. Як і батько, на священника вивчився і син Омелян. Ще один син – Євстахій (Остап) – присвятив себе безпосередній боротьбі за незалежність України в рядах Січових Стрільців, а потім – УГА, згодом займався політичною національною діяльністю. Попри матеріяльну скруту, батьки намагалися дати якісну освіту своїм дітям, тож Омелян спочатку закінчив місцеву початкову школу, а потім – гімназію у Львові. Продовжив здобувати освіту аж у Римі – в колегії святих Сергія та Вакха, цьому посприяв митрополит Андрей Шептицький.
Ще під час навчання у 1910 році О. Ковч пошлюбився з попівною Марією-Анною Добрянською (1891-1939). Вона була дочкою декана Володислава Добрянського з Буковини, навчалася у школах Кіцманя і Коломиї. З дружиною отець Омелян прожив до 1939 року, вона померла у Перемишлянах. Жителі містечка подбали про величний похорон для своєї незабутньої їмості. В останній шлях її супроводжували два оркестри, хори дітей і дорослих, море квітів і вінків. Подружжя виховало шестеро дітей: троє синів та троє дочок. Найстаршим сином був Мирон-Яків, за ним – Сергій та наймолодший – Роман-Григорій. З дівчат найстаршою була Анна-Марія, Ірина-Ольга та наймолодша Лідія-Олександра. Сини Сергій і Мирон стали священниками, Роман – інженером, Анна закінчила педагогічні і бухгалтерські студії, Ірина в Німеччині стала медсестрою, а Ліда вивчилася на бібліотекаря в Торонто.
Омелян Ковч з 1905 по 1911 роки навчався на Богословських студіях у Римі. Ієрейські свячення прийняв із рук Станиславівського єпископа Кир Григорія Хомишина у 1911 році. Після завершення навчання молодого священника направили у Підволочиськ, що на Тернопільщині. Та вже у 1912 році отець О. Ковч зголосився на виїзд за межі Галичини, у Боснію, на парафію галицьких емігрантів у Козарец при храмі Воздвиження Хреста Господнього. Там, окрім о. Омеляна Ковча, пише у «Християнському календарі» за 1981р. о. Антін Тарасенко, у 1914 -1917 роках позмінно служили о. Григорій Ковч, заліщицький декан, із двома зятями – отцями Свістелем і Чужаком.
Іван ДРАБЧУК,
співробітник Національного заповідника «Давній Галич»
(Продовження читайте в ч. 32 газети «Нова Зоря»)
