126 років тому, у серпні 1900 року, при церкві Святого Миколая в Тисмениці було організовано читальню «Просвіти». Вона стала важливим осередком не лише книжкової, а й громадської, культурної та духовної активності міщан. Тут люди читали, спілкувалися, навчалися, пізнавали історію та культуру свого народу й гуртувалися навколо спільних цінностей. Ця традиція не перервалася і сьогодні.
Донині церква святого Миколая є важливим осередком духовності та культури. Ми завітали до святині та поспілкувалися з парохом храму отцем Русланом Андрусяком, який розповів багато цікавого.
«Як стверджують історики Ігор Андрухів та Степан Гаврилюк у книзі «Тисмениця», в 1877 році в місті заснували осередок товариства «Просвіта», – розповідає священник. – Чому осередок? Бо основний осідок «Просвіти» був у Львові. Згодом стали виникати філії. Одна з них була на провінції Станіславська (давня назва Івано-Франківська). Філія, згідно зі статутом, могла створюватися в межах території окружного суду. Такий тоді був порядок. Отож до складу Станіславського окружного суду входило п’ять повітових судових округів, серед яких був Тисминецький».
Засновником осередку «Просвіти» в Тисмениці став місцевий суддя Тит Заячківський, що є цілком зрозуміло, та парох іншого храму, який в народі називали і називають Кокорна церква, отець Мотюк.
У 1882-му році в Тисмениці з ініціативи згаданих вище людей виникла читальня товариства «Руська бесіда». Також дві читальні діяли при Кокорній церкві. У серпні 1900 року при матірній церкві святого Миколая засновано третю читальню «Просвіти» для міщан.
«На той час всі міщани були грамотними і прагнули розвитку. Адже наше місто було особливе, як колись казали «гонорове», і люди були заможні, які хотіли розвиватися, – продовжує отець Андрусяк. – Першим головою читальні був Павло Волосенко, знаний громадський діяч, у 1920-их роках він викладав у Львівській політехніці. Був власником однієї з будівельних фірм у Львові, учасник різних українських товариств».
Станом на 1903 рік на адресу читальні надходило 11 газет і журналів, що для невеличкого містечка було чимало. При читальні діяла позичкова каса, було понад 100 дійсних членів.
Також при храмі були просвітницьке товариство «Руська родина». Люди збиралися і читали Святе Письмо, цитували вірші Тараса Шевченка, які вчили напам’ять, ставили міні театральні вистави українських авторів.
Сабіна РУЖИЦЬКА
(Продовження читайте в ч. 32 газети «Нова Зоря»)
